12. Час переписувати правила
У травні 2011 року Vanity Fair опублікувала есе, звідки в національному діалозі США з’явилося поняття «одного відсотка». Есе називалося «Одного відсотка, з одного відсотка, для одного відсотка» (Of the 1 %, by the 1 %, for the 1 %). Автор — володар Нобелівської премії Джозеф Стіґліц. У публікації йшлося про згубні наслідки дисфункційної економіки, сприятливої виключно для нечисленної верхівки. Перефразувавши в заголовку слова з Ґеттісберзької промови Авраама Лінкольна, Стіґліц засумнівався, що ідеалом США лишається «влада народу, з народу і для народу».
Розповідаючи про рухи протесту проти автократичних режимів, які на той час вирували на Близькому Сході, Джозеф Стіґліц наголосив: «Усе це суспільства, де незначний прошарок населення — менше одного відсотка — контролює левову частку багатства; де багатство — мірило влади; де повсюдна корупція — норма життя; де найзаможніші блокують політику, що поліпшила б життя в країні»332. Стіґліц влучно зазначив: «У багатьох важливих сферах наша країна тепер нагадує одну з тих далеких проблемних держав». Описуючи виступи на Сході, автор застерігає: «Колись вони докотяться до Америки!».
Наметове містечко «Захопи Волл-стрит» розігнали, але питання, порушені учасниками акції, досі кидають тінь на нашу політику. Що готує майбутнє? Може, воно всіх нас розчавить?
Кандидат у президенти Берні Сандерс побудував навколо теми “одного відсотка” свою передвиборчу кампанію 2016 року, а Дональд Трамп зосередився на меседжі про те, що треба розпрощатися з чинною владою. Зрештою, Трамп переміг Гіларі Клінтон, яка відстоювала статус-кво. Та, судячи з усього, тепер уже чинний президент досі не придумав, як вирішити окреслену Стіґліцом проблему: 1 чи радше .01 відсоток населення захопив політичну владу за рахунок фінансових можливостей, перетворивши колись життєздатну демократію й економіку на хитку платформу, що нехтує інтересами своїх учасників.
Народ чи прибутки? Цю дилему виборів 2016-го добре ілюструє матеріал New York Times про закриття заводу корпорації Carrier в місті Індіанаполіс. Тисячу чотириста робочих місць вирішили віддати мексиканцям, чия денна оплата дорівнює погодинному тарифу індіанаполіських робітників. Трамп багато говорив про інцидент у передвиборчій кампанії і нарікав на аутсорсинг як на головне лихо. Та чому компанії прагнуть дедалі більше заощаджувати на робочій силі?
Материнська компанія Carrier, що має назву United Technologies, виправдовувалася: «Скорочення — це неприємно, але необхідно для конкурентоспроможності бізнесу в довготривалій перспективі та збільшення акціонерної вартості»333. Останніми словами про «збільшення акціонерної вартості» фінансовий директор United Technologies Акгіл Джогрі розкрив усі таємниці. Далі в статті пояснювалося:
Волл-стрит очікує, що за наступні два роки United Technologies збільшить дохідність акцій на 17 відсотків, а тимчасом зростання продажів прогнозується лише на рівні восьми відсотків. Аби заповнити прогалину, доведеться урізати витрати, де тільки можливо. Про це на зустрічі з аналітиками повідомив пан Макдоноу [очільник відділу бізнес-клімату, контролю й безпеки United Technologies].
Теоретично компанії повинні перейматися курсом акцій, адже фінансові ринки дають капітал, без якого не вдасться робити інвестиції й розширюватися. Та от яка заковика: United Technologies не потрібні фінансові ринки. У корпорації такий величезний капітал, що у грудні 2015 року вона виклала 12 мільярдів доларів на викуп власних акцій334.
Попри скарги United Technologies, це не та компанія, що змушена урізати видатки «для конкурентоспроможності бізнесу в довготривалій перспективі». Гадаю, інвестиційні менеджери таких компаній, що власне представляють той .01 відсоток, вимагають зростання прибутків, а отже, й курсу акцій. Так ці люди примножують статки. Топ-менеджери погоджуються, бо в них зарплати теж залежать від курсу акцій, та й вони втратять роботу, якщо не дбатимуть про акціонерну вартість. Відбувається примусовий перерозподіл статків від одних зацікавлених осіб у компанії до других.
І послідовники Дональда Трампа, і послідовники Берні Сандерса, і праві, і ліві популісти зляться на Волл-стрит. Система прогнила! Компанії змушені звільняти працівників з огляду на умови не на ринку реальних товарів і послуг, де попит і пропонування диктують ціни, а на фінансовому ринку, де верховодять очікування і пожадливість.
