ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

На думку Лазоніка, його дослідження засвідчило, що внаслідок популярності бай-беків у США сформувалася «національна економіка, що характеризується нерівномірним розподілом доходів, нестабільною зайнятістю й гальмуванням інновацій — тобто система, протилежна до того, що я називаю “стійким процвітанням”»323.

Опціони — свого часу потужний інструмент в інноваційній фінансовій системі Кремнієвої долини — теж перетворили економіку на казино. Білл Джейнвей, провідний венчурний капіталіст та економіст, часто повторює: коли стартапи почали розміщувати опціони, цінні папери стали лотерейними білетами, які найчастіше приносять покупцям нуль без палички. У 75 відсотках стартапів із венчурним капіталом підприємець справді отримує «нуль», і лише 0,4 відсотка зривають джекпот. «Треба, щоб потенційні доходи були величезними, — писав мені Джейнвей в емейлі, — бо успіхи трапляються рідко». Опціони вигадали, щоб заохочувати підприємців до інновацій та ризиків. «Та згодом, — пояснював мені Білл, — де й поділися ті інновації з компенсаціями, покликані виманювати топ-менеджерів із “зон безпеки” HP та IBM. Солідні компанії почали використовувати опціони, коли не було й мови про ризик провалу. Критичної точки ми досягли, коли виконавчі директори банків, чиї зобов’язання гарантовані платниками податків, почали отримувати зарплати в опціонах».

Президент Білл Клінтон, що мав виключно добрі наміри, 1993 року домігся прийняття закону про обмеження окладів топ-менеджерів. Закон призвів до неочікуваного побічного ефекту: менеджери почали отримувати ще більший відсоток зарплати у вигляді акцій324. До того ж Конгрес створив величезну лазівку для бухгалтерського обліку опціонів — на відміну від звичайних зарплат, про суми виплат в опціонах не треба звітувати325. Отож опціони стали ідеальним інструментом заощадження грошей компанії, такими собі «вільними коштами», які непомітно тягнули радше зі звичайних акціонерів (переважно з пенсійних фондів та інших інституцій, які представляють пересічних громадян), ніж із прибутків компанії.

Компанії також мають стимул урізати зарплати простим робітникам. За рахунок цього зростає чистий дохід, а отже, й вартість акцій, якими розраховуються тепер із менеджерами вищої ланки. Так, менеджери, яких не мотивують великі гроші, потрапляють у заручники. Виконавчий директор, який не дбає про курс акцій чи турбується не тільки про інтереси акціонерів, має великий шанс залишитися без роботи чи постати перед судом. Навіть у Кремнієвій долині, де засновники зберігають контроль над своїми компаніями, не уникнути цього лиха. Адже і в цих компаніях працівникам платять здебільшого у вигляді акцій, тож власники не зможуть приваб­лювати таланти, якщо курс акцій не буде рости.