ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
От ми й підійшли до фундаментального принципу економіки добробуту. Його спрощено пояснила економістка Піа Малані з Інституту нового економічного мислення: «Складно вигадати політику, що нікому не шкодить і комусь приносить зиск. Отож ми вигадали хитрість: порівнюємо чистий зиск із чистими витратами. Ідея така: максимальний добробут суспільства загалом і розподіл статків, що в цілому покращує життя людей»341. За законами економіки добробуту, коли зміна політики збагачує певне коло людей, переможці повинні відшкодувати втрати переможеним. Та, як написав мені в емейлі Білл Джейнвей, «на жаль, переможці роблять це хіба що з політичного примусу».
Обговорюючи технологічне майбутнє людства, фахівці наголошують, що плоди продуктивності треба розподіляти справедливо, щоб задовольняти потреби всього населення. Вочевидь, наразі ситуація геть не така. В економічну гру весело грають нечисленні чемпіони, а решта нещасних дедалі страждають.
«Після Другої світової й до 1968 року рівень мінімальної зарплати приблизно відображав середню продуктивність праці, — пише економіст Джон Шмітт. — Та після 1968-го темпи зростання продуктивності суттєво випереджають приріст мінімальної зарплати. Якби оклади працівників і далі зростали разом із продуктивністю, 2012 року мінімальна зарплата становила б 21,72 долара на годину — пересічні робітники стільки не заробляють. Якби за цей час хоч половину плодів зростання продуктивності спрямували на користь людям, які працюють на мінімалку, середньостатистичний американець заробляв би щонайменше 15,34 долара на годину»342. Натомість зростання продуктивності поповнює здебільшого кишені акціонерів корпорацій.
Треба сказати, велику частину прибутків від зростання продуктивності економіка спрямовує на споживчий надлишок — різницю між реальною ціною товарів і ціною, яку споживачі готові заплатити. Інші плоди новітніх технологій дістаються споживачам безкоштовно. Споживачі безпосередньо не платять за Google, Facebook та YouTube — це роблять рекламодавці, хоч і закладають витрати в ціни на товари. Чистий споживчий надлишок обчислити складно, але, без сумніву, побічним ефектом є нижчі зарплати.
Менші заробітки для працівників і нижчі ціни для споживачів — наслідок не лише автоматизації й вільної торгівлі. Неабияку роль відіграє запекла конкуренція між компаніями, які прагнуть збільшити ринкову частку. Наприклад, Walmart й Amazon вплинули на вартість споживчих товарів, а Uber та Lyft — на тарифи таксистів. На ринку несподівано вигулькують стартапи, які порушують ціновий баланс між компаніями та клієнтами, коли у спробі поліпшити конкурентоспроможність відходять від старого порядку.
Як зазначив Нік Ганауер, люди забули уроки, засвоєні у ХХ столітті: працівники — теж клієнти, і, якщо їм не виділяти справедливої частки виручки, вони не зможуть купувати продуктів індустрії. Ми створюємо економіку, яка виробляє забагато товарів, доступних лише обраним, а решті лишається сумно розглядати вітрини. Нещодавно дослідники проаналізували дані зі штрих-кодів роздрібних магазинів США за 2004–2013 роки і виявили, що для заможніших категорій населення асортимент товарів ширший, а рівень інфляції цін на них — нижчий, порівняно з товарами для людей, які заробляють менше. Нерівність дедалі поглиблюється, бо ринок схиляється до тих, кому є що витрачати343.
За економічною теорією, коли одна людина щось купує, друга — продає. Отож валовий національний продукт має дорівнювати валовому національному доходу. Однак розподіл прибутків позначається на витратах споживачів. У документальному фільмі «Нерівність для всіх» (Inequality for All) Нік Ганауер, який починав кар’єру із сімейного бізнесу, продажу подушок, сказав: «Із поглибленням нерівності є одна велика проблема: така людина, як я, що заробляє в тисячу разів більше за пересічного працівника, не купує в тисячу разів більше подушок. Навіть найзаможнішим людям для сну потрібна лише одна чи дві подушки»344.
Люди з Ніковими статками не тільки не купують у тисячу разів більше подушок. Їм не потрібно більше одного комплекту одягу чи більше прийомів їжі на день. Щоправда, вони заощаджують та інвестують (я вже розповідав, що Нік збив капітал, ставши першим інвестором Amazon), а це сприяє перерозподілу благ зверху донизу й покращує життя людей. Та, як показала фінансова криза 2008 року, інвестують дедалі більше у фінансові продукти, щоб радше «видобувати» з економіки, ніж творити благо для всіх. От як Воррен Баффетт сказав Рані Форугар: «У нас тепер купа людей, які радше надають перевагу казино, ніж ресторанам»345.