Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
Це все і ще багато чого оплакував Пітер. Після цього, немовби очистившись, він почувався краще. Його почервонілі повіки, які потребували б турботливого догляду, якби Пітер перебував деінде, а не тут, було заспокоєно масною вологою теплого повітря. У голові під кінець цього «запойного плачу» почало стугоніти, але тепер проясніло й полегшало, наче від приємного знеболювального.
— Дуже довга піня, — промовила Обожнювачка Ісуса Номер П’ять, що сиділа, прихилившись спиною до казальниці.
Пітер не помітив, як вона ввійшла до церкви. Уже не вперше Номер П’ять ось так навідувалася до нього тоді, коли більшість її одноплеменців спали.
— Чому ти не спиш? — запитав Пітер, спершись на лікоть.
Він ледве її бачив; усю церкву освітлювало лише кілька олійних каганчиків — такі собі іграшкові жарівні.
— Нема ну, — відказала вона так, наче це все пояснювало. Може, й пояснювало.
Пітер повторив подумки її слова: «Дуже довга пісня». Очевидно, для Номера П’ять Пітерів плач за звуком нічим не відрізнявся від співу. Смуток у його голосі було втрачено в перекладі, і вона чула лише гудючу музику скімлення і ритм схлипів. Може, Номеру П’ять навіть хотілося приєднатися, але вона не могла розібрати жодного слова.
— Я пригадував те, що сталося давним-давно, — пояснив Пітер.
— Давним-давно, — вторувала вона, а тоді промовила: — Давним-давно Гоподь казав Ізраїлю: «Я полюбив тебе, мій народе».
Пітер здивувався, почувши цитату з Книги Єремії, але не тому, що Номер П’ять запам’ятала її, а тому що ця цитата була з новішого, ніж Біблія короля Якова, перекладу — з «Нового життя», якщо він не помилявся. Невже Курцберґ вибирав їм уривки з різних Біблій? У короля Якова замість «давним-давно» було «в оний час», хоча в оригіналі, давньоєврейською, було щось ближче до «здалеку».
Давним-давно, далеко-далеко... зрештою, може, це одне й те саме. Скинувши зі себе лінгвістичну памороку, Пітер розтулив рота й запитав Обожнювачку Ісуса Номер П’ять, чому вона процитувала саме цей уривок зі Святого Письма, що він для неї означає.
Але голова Номера П’ять уже похилилася їй на груди. Хай яка була причина її безсоння вдома у власному ліжку, свій сон вона знайшла тут, біля Пітера.
Окрім того, під час свого другого перебування в поселенні оазян Пітер уперше побачив смерть. Тобто вперше побачив мертвого оазянина.
Він досі не знав напевне, скільки оазян мешкає в селищі, але був схильний гадати, що кілька тисяч, і що Обожнювачі Ісуса становлять лише крихітну частку від тієї кількості душ, які проживають у цьому величезному вулику. Звісно, що за цими бурштиновими стінами люди мали б народжуватися й помирати, як це зазвичай трапляється в будь-якому іншому великому місті. Пітер, однак, не мав доступу до цих таїнств — аж доки одного дня не прийшов Обожнювач Ісуса Номер Один і не повідомив, що його мати померла.
— Моя мати, — сказав він, — мертва.
— Я співчуваю! — схвильовано вигукнув Пітер і, охоплений мимовільним поривом, обійняв його.
І відразу ж зрозумів, що не варто було цього робити. Це було неправильно — наче обіймати жінку, яка нізащо не хоче, щоб хто-небудь, окрім її чоловіка, торкався її. Оазянин зіщулився, заціпенів, затремтів і відвернув обличчя, щоб не притулитися ним Пітерові до грудей. Він відпустив його, зніяковіло відступивши.
— Твоя мати... — промимрив він. — Яка жахлива втрата!..
Номер Один порозмірковував якийсь час над цим твердженням, перш ніж відповісти.
— Мати зробила мене, — сказав він нарешті. — Якби ніколи не було матері, мене ніколи б не було також. Тому мати — дуже важливий оловік.
— Жінка.
— Так, жінка.
Минуло ще кілька секунд.
— Коли вона померла? — запитав Пітер.
Знову запала мовчанка. Оазянам нелегко вдавалося вкладати своє сприйняття часу в незвичні їм лінгвістичні конструкції, коли їх до цього змушував співрозмовник.
— До того, як ти приїхав.
— До того, як я приїхав... на Оазу?
— Перед тим як ти приїхав зі «ловом в руі».
Отже, кілька днів тому. Може, навіть учора.
— Її вже... уже був похорон?
— По ому?
— Ви вже поклали її в землю?
— Незабаром, — промовив Обожнювач Ісуса Номер Один і заспокійливо змахнув рукою в рукавичці, немовби врочисто обіцяючи цим рухом, що обряд буде здійснено так скоро, як тільки можливо. — Пі