Книга дивних нових речей

Він плакав через «клаптикові ковдри заради миру», які його мати шила для благодійних аукціонів. Навіть коли із жалощів у торги вступав хтось із її знайомих квакерів, ці ковдри ніколи не давали багато грошей, адже були такими строкатими, що на всьому білому світі не знайшлося би спальні, до якої вони пасували б. Він плакав через ті ковдри, які так і не було продано, і плакав через ті, які все-таки знайшли собі домівку, і плакав, пригадуючи, як його мати із запалом, який нікому було підтримати, розповідала, що кожен колір символізував національний прапор якоїсь країни: блакитний із білим, наприклад, могли означати Ізраїль чи Аргентину, білий у червоний горошок — Японію, а зелено-жовто-червоні смуги із зірками посередині — Ефіопію, Сенегал, Гану чи Камерун, залежно від того, як цією ковдрою вкриватися.

Він плакав за своїм скаутським одностроєм, знищеним лусочницею. О, як гірко він за ним плакав! На згадку про кожну зниклу ниточку, кожну волокнинку, кожну крихітну дірочку в уже не потрібній одежині, груди його роздималися, а в очах знову пекло. Він плакав через те, що, коли відвідував Будинок скаутів, не знав, що це востаннє. Чому ж ніхто йому не сказав цього?

Він плакав і через те, що довелося пережити його дружині. Плакав, пригадуючи родинну світлину, на якій Беа шість років, а вздовж губ і на щоках у неї бузково-синій прямокутний знак від здертого скотчу. Як можна було так поводитися з дитиною? Він плакав через те, що їй доводилося робити уроки у вбиральні, бо в кухні було повно незнайомців, а спальня була їй недоступна. Він плакав через усі інші негаразди, яких Беа зазнала в дитинстві, через усе те лихо, яке вона пережила до зустрічі з ним. Здавалося, наче всі ці врожаї смутку різних років зберігаються, впорядковані за датою, в різних льохах Пітерової пам’яті, а його сльозові протоки містяться на кінцях електричних проводів, які не зачіпають останніх десятиліть, а йдуть просто в далеке минуле. Беа, шкодуючи яку, він плакав, була гарненькою маленькою примарою, викликаною з купки світлин його дружини та її оповідок, і, попри це, гідною не меншого жалю.