Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
— Пробач, Номере Один, мені те, що не можу пригадати, — промовив Пітер. — Я зустрічався з твоєю матір’ю? Колись раніше?
— Ніколи, — відказав Номер Один. — Іти звіди до еркви... дуже далеко.
Пітер замислився над тим, чи оазянин висловлювався іронічно, натякаючи, що його мати так ніколи й не змогла знайти достатньо мотивації, щоб відвідати церкву, чи ж він дослівно мав на увазі, що мати була занадто слабка чи хвора, щоб подолати цей шлях. Найпевніше він говорив дослівно.
— Моя мати поала — тільки поала — знайомития з Іуом, — пояснив Номер Один.
Він зробив рукою обертовий жест, немовби вказуючи на повільний, іноді зі запинками, поступ уперед.
— Щодня з еркви ми нели у руках твої лова. Ми приноили їх до неї. Щодня лова входили в неї, як їжа. Щодня вона підходила ближе й ближе до Гопода, — і Номер Один обернув своє обличчя в напрямку до Пітерової церкви, неначе побачив, як його мати нарешті прямує туди.
За кілька днів Пітер дізнався, про що насправді йшлося під «урожаєм». Він усвідомив, що показати йому труп своєї матері Обожнювач Ісуса Номер Один вирішив, послуговуючись зовсім не емоціями. Він хотів просвітити Пітера.
Висадження комах на тіло було тільки першим кроком у господарській діяльності оазян, яку вони старанно провадили, прораховуючи все до найменших дрібниць. Пітер дізнався, що тіло було помащено отрутою, і комахи, відклавши яйця, були вже ледь живими і не могли злетіти. Оазяни тоді збирали їх і дуже ретельно розділяли на частини. Кінцівки й крила розтовкували й висушували, отримуючи страшенно міцну приправу: однією дрібкою можна було присмачити цілу діжку з їжею. Тільця ж виділяли густий нектар, який оазяни або перемішували з водою і білоквітом, щоб виготовити мед, або ж переробляли на яскравий жовтий барвник. А тимчасом, доки члени оазянської громади працювали, переробляючи рештки комах у щось корисне, дозрівали відкладені комахами яйця. Пітера час від часу запрошували подивитися, як просувається справа.
Подібно до більшості людей, яких він знав, за винятком лише одного, очевидно схибленого шкільного вчителя біології, Пітер не надто полюбляв личинок. Хоча прийняти природність смерті й тління плоті було б мудрим і практичним вчинком, чоловікові завжди, коли він бачив цих невеличких хробачків-пристосуванців, ставало гидко. Але такі личинки, як на трупі матері Номера Один, йому ще ніколи не траплялися. Вони були малорухливі й тлусті, рисово-білі, кожна завбільшки з чимале фруктове зерня, їх була тьма-тьмуща — щільна перлиста маса, яка, коли довго на неї дивитися, здавалася зовсім не личинками, а скоріше білою малиною, що просипалася з рогу достатку.
Збирали оазяни і цей урожай.
Коли врешті-решт тіло матері Номера Один віддало всі дари, які мало віддати, воно лежало вичерпане на землі в затінку кількох одежин, що злегка погойдувалися на мотузку неподалік. Оскільки вона була єдиним представником оазян, якого Пітер бачив повністю роздягнутим, то він не міг сказати, що саме з побачених недоладностей було наслідком тління, а що можна було уздріти під одягом будь-якого здорового живого оазянина. Плоть, від якої надходив дух бродіння, не тхнула; вона стала сірою, наче висохла глина, і була вкрита пощербинами й западинами. Грудей або чогось іншого, що вказувало б на чоловічу чи жіночу стать, не було. У голові в Пітера склався образ на основі світлин померлих від голоду чи замучених у концентраційних таборах: плоть, що зсохлася до клаптика шкіри, який утримував разом кістки. Тут Пітерові трапилося зовсім інше. У матері Номера Один очевидно не було ні ребер, ні скелета, лише суцільна плоть, яка перетворювалася на рідину. З отворів, проїдених у її руках і ногах, витікала брижувата темна сукровиця.