Книга дивних нових речей

Хоча він і сам був палким прихильником Біблії короля Якова, Пітер почувався ніяково перед тим святобливим трепетом, який вона вселяла в його паству. Урешті-решт, це був лише переклад, який мав не більше прав претендувати на автентичність, ніж інші переклади. Ісус не висловлювався англійською мовою часів короля Якова, не говорили нею ані апостол Павло, ані старозавітні пророки. Чи ж розуміли це оазяни? Пітер у цьому сумнівався. І це було доволі прикро, адже ти усвідомлюєш, що всі, для кого давньоєврейська, койне чи галілейсько-арамейський діалект не є рідними, перебувають у такому самому невигідному становищі, як і ти. Тоді ти заспокоюєшся, розуміючи, що Святе Письмо, перекладене твоєю мовою, анітрохи не гірше за перекладене будь-якою іншою. Пітерові ж видавалося, що він помітив в оазян відчуття власної неповноцінності, і це його непокоїло. Він не бажав скидатися на деяких старосвітських місіонерів з імперіалістичним мисленням, що поважно, наче Мойсей, походжають, хизуючись у костюмах у стилі сафарі і наживаючись на помилковому переконанні, нібито вони одноплеменці Христа і Бог був англійцем.

Пітер хотів було спробувати делікатно віднадити оазян від такого пошанування Книги, розповівши про те, скільки перекладів на різноманітні мови передувало цьому тексту сімнадцятого століття, але вирішив, що це тільки все ускладнить, особливо зважаючи на те, як оазяни прикипіли до ключових цитат, які завчили ще з Курцберґом, що, очевидно, був палким прихильником Біблії короля Якова. Воно й не дивно. Кожен християнський проповідник, який любить мову, мусить любити саме цю Біблію: ритм її віршів просто підкорює тебе. Тому, можливо, правильним підходом до цих людей буде читати їм Біблію стовідсотковою староанглійською, а потім уже розтлумачувати простою сучасною мовою.

— Апостол Павло говорить тут своїм новим друзям, — узявся пояснювати Пітер, — що тільки-но ви почули слово Боже, уже не важливо, що ви чужинці, не важливо, як далеко ви живете. Ви стаєте частиною громади християн, усіх християн, які коли-небудь існували на цьому світі, зокрема й тих, що жили в часи, коли Ісус ходив по землі. Далі апостол Павло порівнює нас із домом. Дім будують із цеглин і каміння, яке припасовують одне до одного, щоб звести велику споруду, і ми всі є тим камінням у домі, який будує Господь.

Десятки голів, вкритих каптурами, закивали.

— Ми ві — каміння.

— Ми побудували нашу церкву разом, — промовив Пітер. — І це прекрасно.

Майже одностайно, немов учасники танцювальної постановки, оазяни обернули голови, щоб поглянути на храм, який вони вважали настільки священною спорудою, що заходили туди тільки для відправ, хоча Пітер і закликав їх вважати церкву своєю домівкою.

— Але ви — всі ви, що зібралися сьогодні тут і зараз просто сидите на сонці — ви і є справжня Церква, яку побудував Господь.

Обожнювачка Ісуса Номер П’ять, що, як завжди, сиділа в першому ряді, загойдалася вперед-назад, не погоджуючись.

— ерква — то ерква, — заявила вона. — Ми — то ми. Гоподь — то Гоподь.

— Коли ми сповнені Духа Святого, — мовив Пітер, — ми можемо стати чимось більшим за те, чим ми є: можемо стати у своїх ділах подібними до Бога.

Його слова не переконали Номер П’ять.

— Бог ніколи не помирає, — сказала вона. — Ми помираємо.

— Помирають наші тіла, — відповів Пітер. — Наші душі житимуть вічно.

Номер П’ять указала пальцем у рукавичці просто на його огруддя.