Книга дивних нових речей

Було щось прикре в тому, що для її язика, чи голосових зв’язок, чи будь-чого, чим вона розмовляла, слова «одинокі» й «безпорадні» були доволі легкими, а от «спільно» і «сильні» Номер Сімнадцять ледве могла вимовити. Її тендітна постать здавалася дуже вразливою, але й усі решта, що сиділи біля неї, були тендітними і вразливими на вигляд: тонесенькі руки, вузькі плечі, поношені рукавиці й черевики. Пітер наче потрапив у плем’я, що втратило всіх дорослих чоловіків і жінок, і йому доводилося проповідувати лише дітям і зморщеним старцям.

Звісно, неправильно було думати так про оазян; він просто був неспроможний сприймати їхні тіла як нормальні, а власне — як відхилення від норми. Пітер щосили намагався налаштувати своє бачення, аж доки сотня з гаком істот, що сиділи перед ним, не виросли до розміру дорослої людини, він же натомість перетворився у велета.

— Книга, — попросив Обожнювач Ісуса Номер Один зі свого звичного місця, ближче до середини всього зібрання. — Дай нам лово з Книги.

— Так, із Книги, — погодилося ще кілька голосів, мабуть, відчуваючи полегшення, що їм не доводилося принижувати свою гідність, промовляючи ці три слова.

Пітер кивнув на знак згоди. Його Біблія повсякчас була напохваті; вона лежала в рюкзаку, захована у пластиковий футляр, що захищав від вологи, і оазяни завжди схвальними вигуками вітали, коли Пітер видобував її звідти на світ. Однак часто йому навіть не потрібно було її діставати, адже він мав прекрасний хист до запам’ятовування Святого Письма. Ось і зараз Пітер заглянув у глибини своєї пам’яті і майже відразу відшукав слушну цитату, з послання святого Павла до ефесян. Його мозок, безперечно, був дивним органом; іноді Пітер уявляв його червивим качанчиком цвітної капусти, вкритим шрамами й підпалинами, отриманими в минулому житті, але іншим разом він здавався скоріше просторим сховищем, де потрібної миті перед очима немовби розгорталася Біблія з уже виділеними відповідними рядками.

— «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, — процитував він, — а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу».

Зі строкатої юрби, що сиділа навпроти Пітера, почувся гомін, в якому були схвалення і навіть утіха. Біблійні вірші діяли на оазян, наче кухоль солодкого хмільного напою, пущений по колу. Це був трунок короля Якова — оригінал. Звісно, оазяни були вдячними за ті перетлумачені книжечки, які Пітер підготував для них. Їхні сторінки вже були добряче заяложені, пожолоблені вологою, а слова з них неодноразово співалися й проказувалися напам’ять цими довгими теплими днями, які Пітер провів разом зі своєю паствою. І все-таки він мусив визнати, що, попри його сподівання, усіх проблем ці книжечки не вирішили. Оазяни називали їх «