Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
А професор Яворенко вже надхненно оповідав історію кожного експонату. Аж на виду почервонів трохи. Запитував своїм звичаєм: — Оце знаєте, що? І зразу ж відповідав, вірніш — оповідав історію. — А оце що? І відповідав... Довше спинився на штанях. Розповів, як читав у Катерино-дарі лекцію, накривши катедру запорізькими штаньми. Наприкінці — бурхливі оплески, особливо рясно плескали жінки. І в зв'язку з цим один із присутніх поетів лродіекля-мував свій експромт:
А пані наші як плескали!
Бо очаровані вони
Тим, що на кафедрі лежали
Запорізькії штани.
Махнівці, видимо, не зрозуміли, в чому сіль, і майже ніхто не засміявся. Тоді професор перейшов до запорізької горілки, що збереглася в одній із козацьких могил. Це була одна із „пуант" у його розповідях — така в цьому відділі, як Антипко або люлька-череп'янка їв етнографічному. Він узяв урочисто старовинний штоп у руки і підніс угору проти вікна. Дивіться, мовляв, яке чисте. Як сльоза. А тільки — що воно? Ліки? Еге, ліки... Ті ліки, що їх запорізці називали оковитою, тобто „водою життя", від латинського '*щш уііае". А по-нашому це... ких-ких! — горілочка. Цю горілку він показував самому цареві Миколі другому, і той навіть покуштував був її та похвалив, — „Оце, — сказав тоді професор цареві, показуючи старовинний штоп, — клали козакам у могилу, щоб і на тім світі було весело". — „Гм, — відгукнувсь на це цар, що, як відомо, теж не цуравсь горілиці, — кажете, професоре, отаке клали?" — „Клали, ваша величносте". — „Цікаво"... І взяв у руки штоп, подивився проти вікна. — „Чиста, як сльоза, ваша величносте". — „Та чиста, бачу... А чи не можна б попробувати?" — „Чому не можна? Моїжна! Для вас усе можна, ваша величносте". Кинувсь професор до кабінету, приніс чарчину і, відкоркувавши штоп, налив цареві. „Відкушайте, ваша величносте! Тепер таких горілок не роблять". — „Не роблять, кажете? Гм"... Цар узяв чарку і одним духом вихилив. „Справді, знаменита", — похвалив. — „Знаєте, панове, — обернувсь до пишного почту, — так і пішла по животі вогняним струмочком"...
Сказав також професор, що показував її й турецькому міністрові освіти, як приїздив сюди. Тільки тому закон забороняв таке пити. Не сказав, а навпаки — змовчав про те, що передостанньому знаменитому відвідувачеві музею — отаманові Кривошликові не тільки не показував., а ще й ховав від нього, бо боявся, щоб той не видудлив її всю — щоб набратися козацького духу... Та й „батькові Махвові" згадка про цього його ворога навряд чи вподобалася б.
Наостанку запропонував і Махнові випити. Та той несподівано охолодив професорів запал, давши зрозуміти, що розповідь про царя не дуже йому до мислі. Бо,, мовляв, він і його армія „зничтожають" усяких дарів. А крім того, він, „батько Махно", не любив пити. Авжеж,, не любив;, навіть видав був наказ до армії із забороною пити...
— „Отака ловись! — подумав професор. — А казали"... „Батько Махно" звернув увагу на потребу охорони усіх цих — махнув рукою по залі — скарбів. Чи як професор думає?
О, звичайно, це було б дуже добре... Бо хоч вояки з його армії й не грабують, але можуть сторонні грабіжники...
Умовились, що „штаб" присилатиме до музею вартових для охорони. Заохочений цим, професор звернув Махнову увагу й на те, що ні одна з влад — а їх було за останній час чимало — не дає грошей на ремонт музею, а дах протікає...
Махно звеліві одному з штабівців дати професорові на цю ціль відповідну суму грошей,і той вийняв з похідного гамана цілу купу „українських" карбованців. (До професора доходили чутки, що Махно начебто карбував гроші з заліза, з написом „Гоп, куме, не журись: у батька Махна гроші завелись", але то, певно, був тільки „фодкльор").
Аж після цього „батько Махно" сказав, що вже будуть іти, став прощатись.
— Стривайте! — захапався раптом турботливо професор. — А розписатись! У мене всі великі люди розписуються: Микола другий, турецький міністер освіти... тепер і ви, „батьку", повинні...
І вони вже тільки вдвох з Махном „заскочили" на хвилинку до кабінету, а там Махно розмахнувсь на ввесь аркуш червоним атраментом — „Батько Махно". Коротко і ясно. Для історії.
... А після всієї цієї „веселої" розмови з „батьком Махном" професор Яворенко прохворів з тиждень. Із хати не виходив, лежав з різними примочками та припарками на голові, на серці.
Бо все ж таки „батько Махно" — не зовсім „свій брат", не такий, як, наприклад, отаман Кривошлик. У Махна супроти його світу, світу ідеолога запорізької старовини, могла бути ще й вовча думка, дарма що його анархізм і демократизм; майже такі, як колись були в. Січі Запорізькій.