Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
— Так ти ж дивись мені: щоб ані сльозини! Якби навіть брат показався...
Цим попередженням він ще дужче зрадив свою „ахіле-
сову п'яту".
Видимо, він робив щось не зовсім дозволене, коли боявся „сльозини" перед „батьком Махном". І це зміцнило Ок-санин покищо непевний замір удатися по рятунок до самого „батька Махна". Або, може, справді, й Мишко буде чи його лататтянський товариш... У всякому разі треба вирватися на волю, а там буде видно...
Залишивши верхній одяг унизу, в роздягальні, Сивак гордо повів свою „даму" сходами нагору.
У коридорах готелю цілими юрбами вештались озброєні махнівці. Були серед них уже й п'яні. Декотрі з-поміж них голосно вітали Сивака, з заздрістю оглядаючи його „дівульку".
У великій залі було повно „публіки", переважно вояків, але були й жінки між ними. Тютюновий дим стояв у повітрі сизою хмарою. Гармонія „нарізувала" „Яблучко", а п'яні голоси підспівували:
Ех, яблучко, куди котишся?
До Махна попадеш — не воротишся...
Декілька матросів вибивали закаблукаміи на паркеті, аж виляски ішли. Але Сивак тільки показав Оксані залю, а потім повів її до однієї з менших кімнат, де, очевидячки, збирались самі махнівські „генерали", зокрема був Щусь, начальник Махнового штабу. Були й жінки, усе невиразного, на Оксанину думку, типу.
— О, де ти таку доп'яв? — вигукнув Щусь, високий і тонкий, як в'юн, примружено глянув на Оксану.
Сивак гордо випнув свої волохаті груди і гримнув у них кулаком: мовляв, щоб я та не доп'яв?! Ото!..
На столі стояли наїдки та напої. Прим;усили й Оксану випити. Вона „скорилась", випила, але думала:
— „Ще не тепер... Це такі, як і він, — не допоможуть".
Та й гордий Сивак не дуже, либонь, був певний щодо своєї „дівульки"-полонянки і, мабуть, таки побоювався, щоб вона не зрадила примусовосте її „гуляння" або не втекла. Тим то він ані на ступінь не відходив від неї, запобігливо упадав біля неї, щоб задобрити чи що.
До кімнати вскочив один і сповістив:
— Прибув „батько Махно"... і „мать"...
Усі заворушились і похопились Махнові назустріч. У залі стишилось, музика вмовкла.
„Батько Махно" стояв посеред залі в своїй великій шапці, — малий, кривоплечий у величній позі проводиря, „командарма", носія найвищої влади, дарма що діяв під чорним стягом безвладдя — анархії... „Публіка" з пошаною розступилась перед ним. Біля нього близько була тільки „мать" та декілька осіб особистої охорони, зокрема Лука Нагаєнко.
„Мать" була одягнена, „як учителька", в сірому костюмі, і... далеко їй було до пишної, пшеничнокосої красуні Оксани... Та коли вона вздріла Сивака у парі з незнайомою панною, в її вузеньких очах свінули злі вогники, — вогники ревнощів.
— Це „мать", — шепнув Сивак, прихилившись до Оксани.
І от тут Оксана заплющила очі і кинулась навдалу до тієї „матері". Заливаючись сльозами, благала врятувати її, бо він — показала назад — викрав її вночі з дому і привіз сюди силоміць.
Лука Нагаєнко пізнав Оксану, глянув, на неї, але в голові в нього було, мабуть, щось важливіше і тому він кинувся спершу до Сивака, вигукнув, захлинаючись гнівом:
— А де ти, мать твою... дів австріяка? Я був у підвалі — його там нема...
А потім повернувсь до Махна:
— Він, „батьку", не тільки сестру Мишкову викрав, а й австріяка пустив... начальника контррозвідки, що мені зуби повибивав...
„Мать" і собі мерщій обізвалась до чоловіка:
— Дивись, що в тебе робиться!..
Сивак хапливо відстібував кобуру, безглуздо витріщив очі:
— ...Контррозвідки? Не знав я... Хто тобі сказав?.,..
„Батько Махно" швиденько вимахнув рукою з револьвером і мовчки вистрілив Сивакові в розхріст'ані груди. Той важко заточився, а потім гупнув своїм могутнім тілом на паркет. Перевернувся навзнак і розкинув широко руки в мертвій нерухомості.
У залі запанувала моторошна тиша. Оксана злякано дивилась на мертвого матроса, відчуваючи, що в серці її щось болюче обірвалось, щось крикнуло безтямно. Він умер через неї! Він любив її більш, ніж своє життя! Чекала, що Махно другою кулею покладе й ЇЇ поряд з Сиваком...
Але Махно верескливо неприємним голосом наказав, звернувшись до юрби:
— Заберіть гада — і тольки! І танцюйте далі...
Рвучко обернувся і пішов, із залі.
Оксану відвів додому Лука Нагаєнко.
До історичного музею ім. Поля навідались не зовсім звичайні відвідувачі: сам „батько Махно" із своїм штабом. Сам Махно, суворий завойовник міста і всього, що в ньому було, — велетнів-заводів, крамниць, зруйнованих і спалених Озерних рядів, житлових кварталів, церковних шпилів і всіх живих істот, що сиділи принишкло в своїх норах, — людей боягузів, людей'рабів нового володаря...