Січеславщина (квадрологія)

Але батько Махно строго оглянувсь — і регіт урвався. Довгенько затримував професор махновців в етнографічному відділі. Показував їм і люльку-череп'янку з голівкою у вигляді чепурної молодиці в очіпку, насадженої на - цибух, і плахти усяких зразків, і чумацькі возиі та ярма, химерно вицяцьковані різьбою, і багато іншого... А робив це він з тією, либонь, думкою, щоб притомити відвідувачів і далі не вести. Далі бо 'був запорізький відділ, найулюбленіший його відділ, з булавами та пірначами, а ті булави та підначі були дорогими самоцвітами пооздоблювані. Тож він трохи побоювавсь, щоб ці „найновіші" козаки-анархісти не поквапились, бува, на ті історичні скарби.

Але ні батько Махно, ні його „штаб" не виявляли й найменших ознак утоми. І завинив у цьому не хто як той же таки професор Яворенко. Він же просто обчаровував їх своїми розповідями, і вони, бачилось, ладні були безкраю його слухати.

Гм... Професор почухав під „купецькою" шапкою, за вухом своє біле волосся. Це свідчило пр© його не абияку скруту.

Як же бути? То ж найбільші його скарби! Він просто трусився над ними, як скупар над своїм грішми.

Але спинитись і довго роздумувати ніяк було. Ба й небезпечно: Махно міг би подумати, що він там якусь „контрреволюцію" переховує. Тож він струсніув головою і запитав у Махна бадьоренько:

— Чи ви, „батьку", «іе втомились, слухаючи? . -— О, ні... Нам це інтересно — і тольки.

— Бо воно ж ви по воєнних трудах... — Дарма... Ведіть далі! І тольки....

Тоді професор вирішив перевірити за аналогією, як Махно ставиться до крадіжок та грабунків. Він звернув увагу своїх слухачів на срібну, потемнілу від часу ложку, одну з тих, що їх колись підчебричили запорізці на бенкеті в Карла XII Шведського. І розповів усю цю історію.

— Це ж прецікава історія, „батьку", — так він почав. — Коли Карло XII прийшов із своїм військом на Україну, на з'єднання з Мазепою, він при зустрічі влаштував пишний бенкет. А на той бенкет запрошено й запорізців, що їх привів із собою Кость Гордієнко-Головко. І на тому королівському бенкеті гості їли срібними ложками, ну й запорізці, зрозуміла річ, також.

— І що б же ви думали, „батьку?" — зиркнув обережно професор на Махна, щоб перевіррити, яке враження це справить «а того. — Поїли козаки добре, запили вином,

а наостанку взяли та й поховали срібні королівські ложки . в свої глибоченні кишені...

— Я за таке порозстрілював би — і тольки! — нахмурив брови Махно, а його кошачі очі блиснули недобрим блиском. — Ми тольки буржуїв експропріюєм, а щоб у гостях... ні, ми не бандити...

Агу, це зразу заспокоїло професора Яворенка. Махно ж був тут у гостині і тому не повинен би грабувати. Такий був логічний висновок з аналогії. Після цього професор сміливо повів відвідувачів; до за-порізького відділу, до найбільших своїх гордощів. І тут перед очима всемогутнього завойованика зачервоніли широкі, як Чорие море, запорізькі штани, порозпинані в вітринах, заяскріли пишні жупани, слуцькі пояси, нагадали козацьку славу полкові козацькі прапори, засяяли самоцвітами булави й пірначі. Це ж були речеві залишки тієї козацької слави, що свого часу була по всім світі стала.