«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Філарет Карлович, п'яний від щастя чи від коньяку, нахилявся весь час до вуха Сідалковського і шепотів йому напівнатяками, що він про все здогадується: Сідалковський, мовляв, не той, за кого себе видає. І він його все одно любить, як рідного сина, і хоче йому зробити маленький презент, як він казав, з твердим наголосом на першому «е»
— Ви мені на ніч залишіть піджак,— казав Чудловський,— у вас трохи рукави обтріпалися. Тезя підлатає.
Це Сідалковському не зовсім сподобалося, але в принципі він не заперечував, хоч ніяких «обтріпаних» рукавів у себе не помічав. Спати він залишився в генерала... Відчував, як він казав, шостим чуттям, що тут щось не так, що ця вечірня загадковість на ранок мала прояснитися. І не помилився.
Прокинувся Сідалковський від скрипу дверей. На порозі у домашніх пантофлях, з піджаком у руках стояв Чудловський. Він таємниче наблизився до стільця, повісив на його спинку піджак, і помітивши, що Сідалковський розплющив очі, сказав пошепки:
— Прийдете додому, розпорете плече і виймете те, що я вам туди зашив. Це мій презент...
Сідалковський з нетерпінням повертався до Києва. Йому весь час здавалося, що сьогодні електричка не їде, а повзе, а отой незрозумілий предмет муляє йому плече і ятрить своєю загадковістю душу. «Що ж там? Що ж там? Що ж там?» — вистукували на стиках колеса електрички.
— Чорті й що,— вилаявся, як завжди, Сідалковський, найняв на вокзалі таксі і помчав щодуху до себе.
Знявши піджак, він вивернув його і почав обмацувати плечики. Справді, під одним із них було зашите щось кругле, схоже на ґудзик. Сідалковський горів від нетерпіння. Похапцем розпоров ватну подушечку — і раптом з неї на підлогу впала золота царська монета.
— Для повного щастя я ще не мав тільки золота,— Сідалковський підняв монету і, не знаючи, що з нею робити далі, двічі підкинув на долоні.
У двері постукали. «Кого там несе так рано?» — подумав він і пішов відчиняти.
На порозі стояла Ія. Вона, очевидно, щойно вийшла з перукарні і хотіла показатися Сідалковському в усій своїй ранковій красі й звабливості. Ія пахла парфумами, весною і далекими спогадами про справжнє кохання. Але Сідалковський думав про своє — Ія сьогодні його не інтригувала Він порожніми очима дивився на її напудрене обличчя, зачіску, схожу на соломотряс, з якого можна було зробити дві величезні перуки для Бубона і одну для його дружини.
— У тебе що, перегорів електродзвінок? — запитала вона, щоб хоч як-небудь порушити цю гнітючу мовчанку
Сідалковський підійшов до вмикача, увімкнув його: світла й справді не було.
— Тобі подобається моя сукня? — крутнулася Ія перед ним, демонструючи свої жіночі принади, які були чітко підкреслені новим платтям, що щільно облягало її форми. Сукня, як і піджак Сідалковського, переливалася такими пекучо-срібними блискітками, що Євграф аж примружився і негайно вхопив чорні окуляри.
— Оце сукня,— промовив він, награно обіймаючи її за плечі.— Одних блискіток на всю мою люстру вистачило б.
Ія щасливо посміхалася.
— А що ви скажете на це? — не втримався Сідалковський і підкинув на руках золоту монету.
— На зуби? — прозаїчно спитала Ія і цим самим зачепила Сідалковського за найболючіше.
Він глянув їй у вічі, як у вітрину магазину, і сам собі сказав: «На вітрині одне, а під прилавком інше».
— Сідалковський, нам треба поговорити,— це прозвучало холодно і застережливо.
Сідалковський не любив такого крижаного тону.
— Тільки не зараз. На мене чекають подвиги і «Фіндіпош».
Розпрощалися теж холодно. Сідалковський спіймав себе на тому, що дивиться на Ію, як на давно знайому кінокартину, в якій несподівано замість очікуваної героїні з'являється інша і, відтіснивши Ію назад, постає перед ним крупним планом. «Єва,— здогадався Євграф.— Це Єва!» Обійнявши для годиться Ію за плечі, тихо сказав:
— Не сердься. До вечора...
І ось зараз він у своєму кабінеті. Стоїть, красиво схрестивши руки на грудях, і дивиться кудись за обрій. Потім рішуче підійшов до телефону і набрав номер.
— Це ви, супергеній? — запитав він Грака. — Чи не могли б ви прикрасити своєю присутністю мій кабінет?
— Щось важливе?
— В основному для вас. Щоб ви не мучилися, поки перетинатиме коридор, коротко скажу: я на шляху до вашого Клондайка. Перша жар-птиця... Ви міцно тримаєтесь за стілець?.. Так от, повторюю: перша жар-птиця у мене в руках.