«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Карлушо,— після певного мовчання порушила садову ідилію Мацеста Єлізарівна, яка давно збиралася щось сказати Карлу Івановичу, та все ніби не наважувалася,— А скажи мені, мій любий, що б ти вчинив, якби я раптом тебе зрадила? — Вона повернулася на бік і пильно глянула в замріяні Бубонові очі.
— Я цього б не переніс,— чесно признався Карло Іванович.
— А що б ти зробив?
Карло Іванович задумався. Спочатку він хотів сказати, що втопився б, але — оскільки дуже боявся холодної води і купатися в річці — мовив:
— Я, мабуть, повісився б. Це, кажуть, найсолодша смерть.
— Так ти б ще роздумував?
— Чому? — образився Бубон.
— А для чого ж ти кажеш «мабуть»? Скажи просто: «Я б повісився».
— Я б повісився,— повторив Карло Іванович.
— А коли б я спокусила... міністра? — Мацеста Єлізарівна примружила очі і ще пильніше подивилася на Карла Івановича.
Карло Іванович не примружував очей, він теж повернувся на бік і глянув на Мацесту Єлізарівну. Вираз її обличчя був цілком серйозний, і все говорило за те, що вона на це пішла б, якби раптом того забажав міністр.
— Міністра? — ніби щось зважуючи, повільно перепитав він.— А чого це тобі раптом спало на думку?
— Ти не повіриш, але сьогодні, коли я йшла відбирати свою сукню в ательє, дивлюсь, мені дорогу переходить... Хто б ти думав?
— Міністр фінансів! — випалив Карло Іванович і підвівся на лікті.
— Уяви собі! Він був без машини. Йшов пішки. Майже в такому ж костюмі, як у тебе в шафі. Я на нього глянула, а він на мене. Ну, зовсім просто. Ну, так ніби він не міністр фінансів, а бухгалтер «Фіндіпошу». Я йому вдячно посміхнулася, а він мені. А тоді я не стрималася, кивнула йому головою, ніби кажучи: «Доброго дня!»
— А він що? — Бубон відчув, що у нього під лопатками щось заворушилося, але що саме — він не знав, та й не хотів у ці хвилини знати.
— А він... Знаєш, Карлушо, він зовсім просто, ну, як ми з тобою, каже: «Доброго дня!» Ще раз посміхнувся і зайшов в аптеку.
— Без машини? — уточнив Бубон.
— Без машини,— відповіла Мацеста Єлізарівна.
— І без охорони? — поцікавився Бубон.
— І без охорони.
— А що ж ти?
— А що ж я? Давай, думаю, постою. А може, то й не міністр — раз без машини. Стою, стою, коли це підходить...
— Міністр? — вихопилося у Карла Івановича.
— Ні, міліціонер.
— І що?
— Козирнув і запитав: «Ви на когось чекаєте?»
— А ти йому що?
— А я й кажу: «Чекаю». А сама аж киплю. А тоді: «Міністра чекаю».
— А що він?
— Тільки козирнув і промовив лагідним тоном: «Пробачте». А в цей час виходить міністр. Знову мені посміхнувся, деяку мить постояв і пішов собі пішки далі.
— У чорний лімузин не сідав? — перепитав Бубон.
— Не сідав.
Бубон задумався.
— Це не міністр,— упевнено сказав Карло Іванович. — Міністр без машини не може. Я ніколи не бачив міністра без машини.
— Карлушо! — глянула погрозливо Мацеста Єлізарівна.
— Ну, що ти, шановна,— Карло Іванович замовк і пошкріб для чогось лисину. Деякий час він мовчав, ніби звіряв якісь цифри, що несподівано почали не сходитися, а тоді мовив: — Проти міністра... звичайно, якщо це був він, я не заперечую. Але знаєш що, Мацю...
— Що, Карлушо? — насторожилася Мацеста Єлізарівна.
— З однією умовою...
— Якою?..
— Щоб призначив мене своїм помічником.
— Я подумаю,— згодилася Мацеста Єлізарівна. — У мене є одна знайома модистка...
Вона не договорила. Раптом десь мелодійно пробив годинник.
— Боже, чотири години дня! — схопилася Мацеста Єлізарівна.— А ми ж гостей запросили на п'ять...
— Нічого,— заспокоїв її Карло Іванович.— Ми гостей запросили на п'яту з тим розрахунком, щоб вони прибули хоч на сьому. А о двадцятій п'ятнадцять...— Бубон любовно глянув на Мацесту Єлізарівну, ніби кажучи: «Бач, я пам'ятаю» (саме в ці хвилини з'явилася на світ Мацеста Єлізарівна, невідомо лише, скільки десятків років тому).
Вона нахилилась до нього, по-материнські торкнулася губами чола:
— Спасибі тобі, Карлушо, який ти уважний!
Саме о двадцятій п'ятнадцять Карло Іванович планував виголосити перший тост і випити першу чарку до дна. А там уже — як хто хоче. У Бубона ніхто нікого не насилував, нікого тут не примушували більше, ніж він може, і нікому не загрожували вилляти горілку чи вино за комір, якщо він не вип'є до дна.
— У нас демократія,— гордився своїм сімейним укладом Бубон, ніколи не наголошуючи, що в домі старша Мацеста Єлізарівна.— Але першу чарку за іменинницю треба до дна. За традицією.