«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— По всьому двору...
— Чим ви керуєтесь?
— Поки що інтуїцією.
— А треба?
— Аби знав, де треба, то там би й рив,— люто огризнувся Грак.
— Треба під будою Цербера,— підвівся Сідалковський.
— Як? — здивувався Грак.— Але на карті...
— Що на карті?
— Якісь дивні позначки. Їх так просто не розшифруєш.
— Де карта?
— А для чого вона тобі? Карту знайшов я.
— Знаю,— сказав Сідалковський, хоч насправді нічого не знав і вів діалог навпомацки.— Але щоб розшифрувати її, для цього ветеринарної освіти мало. Навіть якщо вона засвідчена дипломом з відзнакою.
Грак мовчки поліз до портфеля, довго там копирсався і нарешті витяг її на світ. Вона була жовта, як обличчя Бубона від переляку.
— Давайте, Грак, сюди. Я знайду золото. А Зося вам зшиє торбу і почне заготовляти сухарі. Пані Віленська до вас приїде,— беручи карту в свої руки, продовжував він.— На мене можете не розраховувати. Про карту генерал знає? — пильно роздивляючись карту, поцікавився Сідалковський.
— Ні. Думаю, це не його карта.
— Чим керується наш вітчизняний Шерлок Холмс, коли так думає?
— Бачиш, доктор,— схилився Грак над картою.— Генерал, як мені здається, абсолютно ні про що не здогадується. Якби карта була його, він негайно кинувся б у погріб, до схованки...
— У той самий, де ви вперше пройшли стажування як майбутній претендент на камеру попереднього ув'язнення?
— Досить тобі блазнювати. Хочеш слухай, а не хочеш... Одне слово, там, де я вперше робив підкоп, нічого не змінилося. Генерал до схованки не лазив. Значить, він не знає про її існування...
— Я дуже радий за вас.
— Перестань насміхатися, а то не розповідатиму. Ти без цих реплік не можеш. Ти їх завжди кидаєш тільки мені. А спробуй їх кинути Стратону Стратоновичу...
— Грак, це я роблю в основному тільки для вас. Ви бачите, як я вас люблю, незважаючи на те, що у вас так багато негативного... Ви мені дорогий, як вашому тестю генеральський поношений мундир. Але давайте ближче до діла. Ви вважаєте, що карта не генералова. Я теж так вважаю. І знаєте чому?..
— Ні.
— Коли б карта була його, він відразу про вас здогадався б. І поцікавився б, де ви її взяли. А він же цього не робить і навіть не здогадується. Чи не так? — Сідалковський взяв ключ і зачинив двері зсередини. Тоді підійшов до столу і розгорнув старий пергамент, загорнутий Граком у сучасний целофан.
— Видно, з старого барана чи цапа шкіра,— кинув йому Грак.
— Це вам видніше. Я по свійських тваринах не спеціаліст, сільгоспакадемій не кінчав. Мене зараз цікавить не шкіра, а зміст карти, Грак.
Деякий час Сідалковський дивився на карту мовчки, з виглядом досвідченого капітана, якому ніякі рифи не страшні.
— Мда-а. Тут, Грак, без експертів не розберешся,— він дивився на великі, гарно виведені чорні літери і на два яскраво-червоні хрестики. А втім, для чого ми гаємо час ще й на опис карти, коли у нас збереглася її фотокопія.— Тут якісь погані літери, Грак. Ви це помітили? — Сідалковський підсунув карту ближче.— Ви коли-небудь бачили таку піратську карту?
— Ніколи.
— Не бачив, Грак, і я. До чого тут «роза вітрів»?
— Яка «роза»? — перепитав Грак.
— Ось, Грак,— показав Сідалковський олівцем.— Оце і є «роза вітрів», яка визначає швидкість вітру в румбах. Вам, Грак, повезло. Перше — що зустріли мене, друге — що потрапили в таку сімейку, як Чудловські. Грак, ви повинні обціловувати мене. В яку все-таки сім'ю я вас влаштував! І як ви тепер мені за це платите? Чим? Своєю неприязню, якщо не сказати більше — зневагою? Генерал не такий. Він набагато щедріший. Він віддячив мені і водночас оцінив вас. Вам ціна — десять копійок, Грак. Не лякайтесь і не робіть цього ідіотського виразу. Ви ж не дослухали до кінця. Десять копійок, але яких? Золотих, Грак. Це золото подарував мені генерал.
— Слово честі?
— Слово честі, Грак. Так і сказав: це вам презент, Сідалковський. Правда, за що саме — не уточнив, але це само собою зрозуміло — він щасливий: кращого зятя для його дочки і не придумаєш. Я радий за вас, Грак, дві перемоги в одному бою... Ви ці дні не марнували даром...
Грак не реагував. Вуха його то скорочувалися, то витягувались. Він думав уголос:
— Значить, у генерала золото є?
— Де ви копали, Грак?
— Скрізь, під яблунями, під грушами, підкопував льох, тротуар. Дід страшенно лається і все допитується, що я копаю. Карта, видно, й справді не його... Він би відразу здогадався...
— То, може, краще, Грак, коли й тесть знатиме? Не заважатиме вам, та й сам копне раз-другий лопаткою. Можна підключити державну комісію, експертів, підкинути техніки, динаміту якого. Екскаваторів. Тепер є навіть крокуючі... Судячи з газет, в наш час майже в кожному дворі щось знаходять.