«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Грак кинув трубку і через секунду вже був у кабінеті Сідалковського. Тримався він незалежно, пихато, нахабнувато посміхався, ніби питаючи: «Ну?» Сідалковський зверхньо глянув на нього і сказав:
— Дивлюсь на вас, Грак, і в мене складається враження, що те золото, яке ви шукаєте в садибі Чудловського, уже у вас.
Сідалковський одразу хотів збити з нього пиху. Він не міг терпіти людей, які ще вчора плазували перед тобою на колінах, а сьогодні тримаються зверхньо й дивляться на тебе так, ніби ти позичив у них гроші і забув віддати. Слова про золото подіяли на Грака, як холодна вода за шию замість теплої.
— Сідайте, Грак. І раджу присунути стільця ближче. Розмова буде тет-а-тет і в основному перейде на шепіт. Як у льоху. Ви ще тієї розмови не забули?
Грак насторожився, його «мідасові вуха» видовжилися, і він став нагадувати кажана під час польоту. Він умів розбиратися у відтінках голосів, як Сідалковський в людях. Грак повинен розкритися. «Боягузи, як і їжаки, розкриваються в ту мить, коли їх сприскують доброю пригорщею води»,— Сідалковський засунув два пальці у маленьку кишеньку, намацуючи монету, і глянув на Грака. Той трохи змінився на обличчі й тепер сидів тихо і насторожено, ніби перед стрибком через Цербера в перший день сватання у садибі Філарета Карловича
— Ви таки, Грак, припините своє існування, як і ваш попередник, Наполеон, на Лені.
— Я тобі вже казав, доктор, на Єлені,— безцеремонно поправив його Грак.
— Не перебивайте, Грак. Настане той день, коли історію вашого життя писатимуть слідчі, я ж писатиму їм характеристики на вас. Ви благатимете в мене їх рожевеньких, як янголи. Я ж...
— А в чому, власне, справа, козаче? — перебив Грак.
— Справа в золоті, яке ви шукаєте. Ви примітив, Грак. Ви не вмієте орієнтуватися ні в часі, ні в просторі.
— Та в чому справа? — занервував Грак.
— А ось у цьому,— Сідалковський поклав перед ним золоту монету вартістю десять копійок.
Грак закліпав очима і так розгубився, що почав ковтати повітря, як окунець на крижині.
— Ви примітив, Грак. Якщо ви не хочете стуку в двері, тримайте совість у чистоті...
— Але ти ж мені радив викинути її на смітник. Ти ж сам казав, що совість — то моє прокляте минуле...
— Не всю, Грак. Дещо ж треба залишити й нащадкам. Чи у вас уже нема чого залишати? Мовчите. Тоді скажіть, що ви шукаєте в садах Семіраміди?
— Не знаю...
— Ай-яй-яй, Грак! Як вам не соромно. Ви, виявляється, гірший, ніж я допускав у своїй уяві. Навіть від людини, яка так круто змінила ваші наступні біографічні дані, і то ви приховуєте. Вами керує злий геній, Грак. Ви справді не кінчите на Лені. Ваш шлях лежить на Голгофу.
— Я тобі чесно кажу: не знаю. Може, золото, а може, діаманти.
— Гаразд, тоді скажіть, для чого воно вам, якщо це, звичайно, не ваш фамільний секрет? Знаючи вашу натуру, певен: у державну касу ви їх не здасте. Ділитися з ближнім, наскільки розумію, ви не збираєтесь. Я на роль ближнього не претендую. Золото мене, Грак, не цікавить. Навіть на зуби. По-перше, на зуби уже в мене є, а по-друге, я — це не ви, Грак. Я свої зуби, як моряк бляху, у чистоті тримаю. Але буду з вами відвертим: пригоди я люблю. Без гарних пригод, як без гарних жінок, жити не можу,— Сідалковський замовк і, повернувшись до Грака, глянув так, ніби вистрелив прямо в обличчя. Той сидів мовчки і, здавалося, уважно слухав.
Сідалковський не міг розібратися ні в собі, ні в Гракові. Його тягла до Євмена якась загадкова, незрозуміла сила. І це — незважаючи на те, що в цій людині зібрався цілий букет негативних типів. А може, те, що їх різнило із Сідалковським? Може, те, чого не вистачало самому? Євграф як романтик хотів менше від життя, ніж від пригод, а Грак навпаки — був значно ближчий до практицизму, ніж Сідалковський до своєї уявної романтики. А може, Гракова покірність, необхідність мати біля себе отакого нахабнуватого і в той же час слухняного чоловічка, який, коли треба, не реагував навіть на найдошкульніші репліки?
Євграф повернувся назад до вікна і запитав:
— Ви мене чуєте, Грак? Романтик хоче багато не від життя. Він хоче багато від світу, народженого в його уяві. Як для вас, я не дуже складно говорю? Ви мене розумієте, Грак? А втім, я й забув: у вас же вища освіта і диплом з відзнакою!
— Я тебе завжди розумів. Що ти від мене хочеш? Щоб я з тобою поділився тим золотом, якщо знайду?
— О боже,— артистично заломив Сідалковський руки і глянув у височінь.— Ви примітив, Грак. Примітив, а не супергеній. Раніше я був про вас значно кращої думки. Ні золото, ні діаманти, які ви шукаєте у дворі цього загадкового типа, вибачаюсь, вашого тестя — генерала Чудловського,— мені не потрібні. Мене цікавить тільки сам процес. Золото я віддам вам. Воно вам більше потрібне, якщо ви його коли-небудь знайдете. Між іншим, де ви його шукаєте?