Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Під’їжджаємо до села на світанку, автомобілі залишаємо на пристойній віддалі, дотримуючись тиші, щільно оточуємо село, на висотах виставляємо варту з кулеметами, і допіру потім входимо в село. Результати відразу очевидні: ми застаємо сім’ї у зборі, а всі спроби втечі припиняємо попереджувальним вогнем[335].
Схоплене населення скеровували на збірні пункти, звідки пізніше відправляли до СРСР. Українці переважно їхали потягами, але іноді їх також вивозили автомобільним транспортом. Як і у випадку виселення поляків з України, влада від самого початку мала клопіт із забезпеченням достатньої кількості вагонів, тому переселенцям часто доводилося чекати на станціях навіть по кілька тижнів у вкрай примітивних умовах. Чимось звичайним були пограбування, чинені різними злочинними угрупованнями. Та й сама подорож часто тривала в жахливих умовах, що своєю чергою призводило до смерті малюків і літніх людей.
Репресії зачепили також представників Греко-католицької Церкви. Відразу ж після початку виселень 19 вересня 1945 року був заарештований греко-католицький єпископ перемиський Йосафат Коциловський. Вивезеного у січні 1946 року до СРСР, спецслужби завернули його з невідомих причин на кордоні та ненадовго звільнили. Наче між іншим, вони спритно поглибили польсько-українську неприязнь, адже подбали про те, щоб інформація про арешт ієрарха поширилася серед місцевих українців. Повернення єпископа Коциловського викликало в УБ шалену лють. Керівник воєводського Управління державної безпеки в Ряшеві капітан Томаш Вишневський скаржився: «Цю худобу вивезли до СРСР, не знаю, яким правом вона повернулася до Польщі. Ходить по вулицях із розвіяною бородою і повчає українців, що в інструкції сказано, наче виїзд є добровільним»[336]. 25 червня Коциловського заарештували повторно, разом із ним також вікарного єпископа Григорія Лакоту, а незабаром, тим разом остаточно, їх обох депортували вглиб СРСР. Вони померли в радянських таборах, а згодом були долучені Іваном Павлом II до лику блаженних як мученики за віру.
Виселення помітно втратили інтенсивність у зимові місяці. Однак у березні 1946 року їх було розширено на Ярославський повіт і на терени Люблінського воєводства. В квітні 1946 року в Ряшівському воєводстві було створено оперативну групу «Ряшів», яка інтенсифікувала переселенську операцію, охопивши нею навіть найбільш важкодоступні закутки Бещадів. Тільки в період між 1 і 5 червня 1946 року 34 пп виселив у цих околицях села Беньову, Сянки, Буковець, Тернаву Вижню та Нижню, Ступосяни, Протісне. Упродовж тих кількох днів операція охопила 1540 сімей — 7766 осіб.
Про нещадність операції свідчить звіт капітана Шалапата з 14 пп:
Рівночасно з переміщенням підрозділів 34 пп запалала вздовж його маршруту ціла низка пожеж. [...] Флангове прикриття 34 пп, пересуваючись, палило дорогою все, що їм потрапило під руку, не виключаючи копиць сіна, які можуть тут при наявному бракові доставки дуже придатися в майбутньому. Вояки, коли ми їх питали, навіщо вони так безжально все палять, відповідали, що такий був наказ [...]. Однак у всіх цих вояків було виразно помітне здичавіння й цілком безкорисливе бажання нищення задля нищення [...]. Враховуючи таку поведінку вояків 34 пп, К-ч нашого полку був змушений висилати патрулі, які б охороняли наш постій від спалення[337].
За останні місяці операції переселення були охоплені Горлицький, Ланьцутський, Новосондецький, Новотарзький і Ряшівський повіти. Однак вони дали мізерні результати, головним чином тому, що місцева польська адміністрація відпустила більшість схоплених людей додому.
Переселенська операція завершилася 1 липня 1946 року. Загалом вона охопила 482 661 особу. В наступні кілька місяців планувалася «зачистка» території, тому в липні від повітових старост зажадали подати списки українців, які підлягають виселенню. В Ліському повіті прислали інформацію про... двох осіб. Це свідчить про те, що адміністрація принаймні в частині повітів без ентузіазму поставилася до подальших виселень. Загалом до грудня 1946 року були виселені близько шести тисяч осіб. Операцію остаточно завершили наприкінці 1946 року, повідомивши офіційну кількість у 488 612 виселених.
335
Relacja Józefa Dolińskiego, Wojskowy Instytut Historyczny, Relacje i wspomnienia, IV/44/220, k. 38.
336
Цит. за: Igor Hałagida, «Szpieg Watykanu». Kapłan greckokatolicki ks. Bazyli Hrynyk (1896–1977), Warszawa 2008, s. 46–47.
337
CAW, IV 521.8.112, k. 112.