Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Під’їжджаємо до села на світанку, автомобілі залишаємо на пристойній віддалі, дотримуючись тиші, щільно оточуємо село, на висотах виставляємо варту з кулеметами, і допіру потім входимо в село. Результати відразу очевидні: ми застаємо сім’ї у зборі, а всі спроби втечі припиняємо попереджувальним вогнем[335].

Схоплене населення скеровували на збірні пункти, звідки пізніше відправляли до СРСР. Українці переважно їхали потягами, але іноді їх також вивозили автомобільним транспортом. Як і у випадку виселення поляків з України, влада від самого початку мала клопіт із забезпеченням достатньої кількості вагонів, тому переселенцям часто доводилося чекати на станціях навіть по кілька тижнів у вкрай примітивних умовах. Чимось звичайним були пограбування, чинені різними злочинними угрупованнями. Та й сама подорож часто тривала в жахливих умовах, що своєю чергою призводило до смерті малюків і літніх людей.

Репресії зачепили також представників Греко-католицької Церкви. Відразу ж після початку виселень 19 вересня 1945 року був заарештований греко-католицький єпископ перемиський Йосафат Коциловський. Вивезеного у січні 1946 року до СРСР, спецслужби завернули його з невідомих причин на кордоні та ненадовго звільнили. Наче між іншим, вони спритно поглибили польсько-українську неприязнь, адже подбали про те, щоб інформація про арешт ієрарха поширилася серед місцевих українців. Повернення єпископа Коциловського викликало в УБ шалену лють. Керівник воєводського Управління державної безпеки в Ряшеві капітан Томаш Вишневський скаржився: «Цю худобу вивезли до СРСР, не знаю, яким правом вона повернулася до Польщі. Ходить по вулицях із розвіяною бородою і повчає українців, що в інструкції сказано, наче виїзд є добровільним»[336]. 25 червня Коциловського заарештували повторно, разом із ним також вікарного єпископа Григорія Лакоту, а незабаром, тим разом остаточно, їх обох депортували вглиб СРСР. Вони померли в радянських таборах, а згодом були долучені Іваном Павлом II до лику блаженних як мученики за віру.