Одіссея найкращого сищика республіки
- Автор: Ивченко Владислав Валерьевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-569-266-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Одіссея найкращого сищика республіки». Краткое содержание книги:
— Але ж ніхто не знав, що ви приїхали!
— Ну, бачите, хтось таки знав. — Я усміхнувся.
— Якщо треба буде тікати, у сараї, за корзиною, є хід до сусідів. Звідти садочком до сусідньої вулиці, — сказала Моніка. Господи, їй шість років!
— Дякую, донечко, але сподіваюся, що обійдеться без цього.
Я спустився у двір, побачив там пана в цивільному, але з виправкою, яка бувала лише у військових. Невисокий, худий, років п’ятдесяти, з тонкими вусиками. Побачивши мене, усміхнувся.
— Добрий день, Іване Карповичу. — Його російська була дуже пристойна, як на іноземця.
— Добрий. Чим можу вам допомогти?
— Мене звуть Поль Рішар, я офіцер французької розвідки. Чи знайдеться у вас півгодини для розмови?
— Так, заходьте.
— Якщо ви не проти, я б краще прогулявся.
— Що ж, добре, — кивнув я. — Єлизавето Павлівно, ми з паном Полем трохи прогуляємося.
— Усе добре? — спитала вона.
— Не хвилюйтеся, це просто розмова, — запевнив пан Рішар.
Ми вийшли з двору. Я озирнувся. Стеження не було.
— Я прийшов сам, Іване Карповичу, просто поговорити.
— У вас майже бездоганна російська. Де ви навчилися?
— Я вісім років пропрацював помічником військового аташе в Петербурзі. Мав час удосконалити вимову.
— То що за справа вас привела?
— Я від імені уряду Франції хочу запропонувати вам роботу.
— Мені? Іноземцеві?
— Так, вам. Річ у тім, що ця робота під силу лише вам.
— А як ви мене знайшли? Я особливо не афішував свого приїзду до Барселони.
— Ну, почалося все з того, що наша агентура в Одесі доповіла, буцімто вас було вбито при переході кордону. Вбили начебто руські. Наші агенти не могли зрозуміти, для чого руські вбили найкращого зі своїх сищиків. Потім з’ясувалося, що це зробили монархічні кола, які намагалися зіпсувати репутацію Тимчасовому уряду. Саме на нього планувалися повісити ваше вбивство. Та, як виявилося, вас справді непросто відправити на той світ. І наша агентура в Румунії сповістила, що вас шукає весь болгарський окупаційний корпус. Ба більше, прибули високопосадовці з Берліна, які дуже хотіли поспілкуватися з вами й були вкрай розчаровані через ваше зникнення. Знаєте, чим ви зацікавили німців?
— Ні, — відповів я. Ми гуляли вулицею, але від моря. За нами ніхто не йшов.
— Німці хотіли використати вас у своїй грі для виведення Росії з війни.
Я засміявся.
— Полю, я дуже вдячний вам за високу оцінку моїх здібностей, але усьому є межа. Я просто сищик, я не можу виводити цілу країну з війни.
— Іване Карповичу, повірте, я досить тверезо оцінюю ваші можливості. Я говорю про те, що знаю. У Берліні розробили цілий план перемоги на Східному фронті. І німці готові зробити все, щоб здійснити план, бо розуміють, що інакше програють війну. Єдиний шанс кайзера перемогти — вивести з гри Росію і кинути всі війська на Західний фронт. У Берліні це визнають. Щоб вивести з війни Росію, треба підігрівати її внутрішні конфлікти. При цьому велику увагу приділятимуть національним суперечкам, які мусять суттєво послабити Росію. Зокрема в Берліні великі надії покладають на так званих українців, які зараз піднімають голову у Києві та в південно-західних губерніях. Німці планували зробити вас лідером цих сепаратистських рухів, бо ви з тих країв і маєте дуже високу популярність. Вам планували надати титул герцога Наддніпрянщини та великого гетьмана нової Запорізької Січі. Саме під вас із малоросійських полонених вже почали формувати маршові роти, основу майбутнього війська. Вас радо готові були б визнати і галицькі частини австро-угорської армії. Окрім того, ви б мали почати вести пропагандистську роботу з російськими військовими частинами, сформованими в Малоросії, переконувати їх здаватися і ставати на бік нового українського війська.
— Що за маячня? Який з мене герцог? Я простий мужик!
— Ось це німцям і сподобалося найбільше! Ви — простий мужик, до вас би пішли простонародні елементи, робітники, особливо — селяни південно-західних губерній, яких зараз багато в російській армії. Ваша поява по той бік фронту мала б активізувати роботу австрійських та німецьких агентів у тилу. Вже зараз ми спостерігаємо пожвавлення так званих мазепинців у Києві та інших містах. Поки що вони не ставлять питання про незалежну Україну, кажуть про культурну автономію, але немає сумнівів, що ці питання неодмінно ще вигулькнуть. Бо недарма ж і цісар, і кайзер вкладали гроші в цих мазепинців! Ви про Центральну Раду чули?
— Ні. Що це таке? — спитав я, хоча чути про ту Раду мені вже доводилося. Рішар уважно подивився на мене.
— Не чули? Про неї в малоросійських губерніях зараз багато говорять.
— Мені було не до політики. Багато справ. А що за рада?
— Збіговисько мазепинців, діяльність якого нас непокоїть.
— Чи не дарма? Наскільки я знаю мазепинців, вони зовсім безневинні люди. Прикрасять залу рушниками, почитають Шевченка, поспівають пісень, згадають славні часи козаччини й розійдуться. Коли я працював в охранці, вони були найбезпечнішими, з ними ніхто працювати не хотів, жодної надії на нагороди.
— Може, так і було, поки сильною була центральна влада. Але зараз Петербург не здатен на вольові рішення, і на місцях це відчувають. Мазепинці, Центральна Рада, вже мріють про надання прав так званій українській мові, про свою церкву, про свою культурну автономію. Поки що культурну. Але оскільки Центральна Рада говорить те саме, що шепочуть у Відні чи Берліні, не виникає сумнівів, що вже скоро мова буде про окрему державу, що автоматично призведе до розпаду Росії. Це дасть змогу Німеччині та Австрії продовжити війну і сподіватися якщо не на перемогу, то, хоча б на мир без анексій та контрибуцій. Цього ми допустити не можемо. Тому і вирішили залучити вас.
— Я вже награвся. Досить, не хочу, — сказав я рішуче. Рішар знову подивився на мене, стиснув тоненькі губи, наморщив чоло.
— Ви, мабуть, не розумієте, Іване Карповичу, що ваше бажання тут ні до чого, бо це справа державної, навіть історичної важливості. А коли так, бажання окремих осіб нікого не хвилює. Ви будете робите те, що ми скажемо, і добре робити, бо у нас у руках ваша родина. Так, я розумію, що за нових обставин ця жінка, Єлизавета Павлівна, вас не дуже цікавить. Але ж ми можемо оприлюднити ганебну для вас інформацію, що ваша жінка стала жінолюбкою. Оце так удар по репутації найкращого сищика імперії! Так упевнено перемагав злодіїв, а не зміг утримати при собі якусь бабу! Але головний наш козир — ваша донька. Я знаю, що ви не любите працювати на когось, та свою доньку ви любите більше. Моніка у нас у руках, і...
— Не чіпайте дитину! — тихо сказав я.
— Ми не чіпатимемо, якщо ви будете робити те, що ми скажемо.
— Тобто ви хочете мене примусити?
— Не просто хочу, а примушу. Ви отримаєте детальні інструкції й відбудете до Росії. Там вас зустрінуть представники Тимчасового уряду. Вас призначать спеціальним представником уряду в Києві. Там ви почнете активно протидіяти Центральній Раді і взагалі всім мазепинським рухам на території малоросійських губерній. Своїм прикладом будете доводити, що не існує жодних українців чи української мови, що це вигадка Відня й Берліна, спрямована на послаблення Росії.
— Як же не існує? Я сам тією мовою розмовляю!
— Не треба плутати говірки й мову. У Франції колись теж розмовляли багатьма говірками. На півдні, в Аквітанії, була своя, у Бретані — своя, у Провансі — своя, у Пікардії — своя. Але потім уряд ужив заходів для реформування шкільної освіти, почав видання книг і газет. Освіта тільки правильною французькою, книжки та газети теж тільки нею, аналогічно — служби в церкві. Вимоги до чиновників усіх рангів розмовляти лише французькою, діловодство теж нею. За кілька десятиліть ситуацію вдалося виправити, і тепер уся Франція розмовляє єдиною мовою. Так буде і в Росії, так мусить бути. І ви докладете для цього всіх можливих зусиль. Щоб вести роботу, ви створите товариство «Київська Русь», нагадування про спільне коріння та віру малоросіян і великоросів. Ви отримаєте деякий бюджет на роботу. Видаватимете газету, організовуватимете мітинги. Та головне буде вести боротьбу проти членів Центральної Ради. Треба дискредитувати їх, і тут нам знадобляться ваші здібності сищика. Вам потрібно буде знайти компромат на лідерів мазепинців. За допомогою компромату ми або будемо переманювати їх на наш бік, або руйнуватимемо репутації. Ви мусите розуміти, що це війна, жорстока війна, в якій мета виправдовує всі засоби. Наша мета — не допустити розвалу Росії!