«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— То я вам так скажу,— починав він усі свої розмови.— Я оце задумався над одним ненормальним явищем, тобто, так би мовити, над одвічною помилкою людства. От, приміром, ми зібралися і про нас кажуть: «Між нами відбувся діалог». Але це ж неправильно.— Ховрашкевич підняв над головою вказівний палець.— А чому? Тому що всі без винятку випускають з уваги: коли співрозмовників не двоє, а троє — то це тріалог, четверо — тетралог, ну, і так далі — квінтолог, децилог... Оце зараз я якраз над цим, але суто між нами, працюю. Воно, правда, не за профілем, але я це роблю в години дозвілля.— Ховрашкевич на якусь мить замовк, про себе щось підраховуючи.— То я вам скажу так: у нас теж зараз не діалог, а сектилог. Вибачайте, уже септилог, бо зайшов Карло Іванович...
Бубон спідлоба глянув на Ховрашкевича і мовчки сів. Він страшенно не терпів цигаркового диму, а фіндіпошівці навмисне допікали йому курінням за те, що Карло Іванович добових виплачував не більше, ніж належало, і нікому з науковців не дозволяв їздити в м'яких вагонах та на літаку ТУ-134. Ця графа не стосувалася, тільки Стратона Стратоновича, який взагалі нікуди не їздив.
Це була не єдина помста Бубона. Ще він був спроможний і на інше, діючи через свого касира Адама Баронецького, котрого в «Фіндіпоші» називали Кухликом: наказував давати жартівникові-невдасі на відрядження утроє більше грошей, ніж той міг відзвітувати навіть при наявності двох квитків — туди й назад, усіх можливих і неможливих квитанцій. А тоді Карло Іванович з насолодою мучив кожну жертву до зарплатні. Якщо ж ця жертва своєчасно не вносила заборгованих грошей до каси, то Бубон відраховував їх саме тоді, коли фінанси були найнеобхідніші. Тут усі, нарешті, переконувалися, що хоч і не в грошах щастя, але й квитанціями їх не заміниш.
На кожному фіндіпошівському кабінеті висіли величезні таблички з назвами відділів. Відділ схрещування та внутрішнього вигляду шапки очолював Ховрашкевич. До реорганізації тут було два відділи: вичинки і начинки. Тепер їх об'єднали в один, а ще пізніше перейменували на ондатроживознавство та ондатромертвознавство. Цей відділ у «Фіндіпоші» вважався основним, і ним безпосередньо керував заступник Стратона Стратоновича Арій Федорович Нещадим.
Георг Панчішка, або, як його тут називали, Масик, очолював відділ під назвою гаманцеємність шапки та габаритність голови клієнта. Тому кожного відвідувача він визначав за розміром голови.
— По розміру зустрічаємо, по розуму проводжаємо! — любив говорити Масик.
Відділом внутрішньої вичинки завідував Варфоломій Чадюк. Описові Варфоломій майже не піддавався. Ходив він тільки по прямій, а коли хотів повернути, то зупинявся, повертав увесь корпус і тоді йшов у потрібному напрямку. Ходив тихо, ніг не піднімав — і складалося враження, що він, ковзаючи по землі, постійно натирає підлогу. Мабуть, саме за цю тиху ходу фіндіпошівці охрестили його Тихолазом. Проходячи повз будь-які двері, Варфоломій неодмінно, мимо своєї волі, зупинявся. Вуха у нього несподівано видовжувалися і скидалися на світло-рожеві плафони, навпіл розрізані. Коли Чадюка й заставав хтось біля дверей, Варфоломій обпікав його таким холодним поглядом, що в того піднімалася шапка на голові. Тільки після цього повертав свій корпус на 45 чи 90 градусів і тихо повз далі. За сонячної погоди Варфоломій Чадюк скидався на чиюсь тінь. Кожний із фіндіпошівців дивився на нього з острахом і думав, що то його власна тінь, від якої втекти неможливо.
Намічався ще один відділ, якраз напроти кабінету по схрещуванню,— відділ ізоляції або відлучення. Цей відділ за задумом мав існувати для того, щоб у «Фіндіпоші» постійно велася дискусійна боротьба двох тенденцій, без яких жодна прогресивна наука існувати не може.
У того, хто вперше потрапляв до «Фіндіпошу» і розглядав його навіть оком відвідувача, в якого вкрали шапку, все одно складалося враження, що тут науковці справді збираються щось винайти, але що саме, поки що ніхто з них не знає. Вони хоч і не заперечували, щоб вразити світ великим відкриттям, але саме тоді, коли, здавалося, вже стояли на порозі цього, «Фіндіпош» несподівано потрапляв під чергову реорганізацію і змушений був починати щось нове спочатку. Мабуть, саме через те консервативний Ковбик кожного нововідкриття боявся, як шапка без нафталіну — молі. Єдине, що його тішило,— це те, що внаслідок численних перетворень «Фіндіпош» несподівано став автономним філіалом, але невідомо якого інституту.