Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття
- Автор: Головко Олександр
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття». Краткое содержание книги:
Ясно, що Роману вже тоді у 1170 р. було десь близько сімнадцяти років. Про такий вік Романа свідчить і та обставина, що майже разом з ним князями на Волині стали його молодші за віком брати. Більш того, молодший його брат Володимир помер у 1170 р., будучи князем у Бересті. Він, вірогідно, на момент смерті вже досяг чотирнадцяти–п’ятнадцяти років. Отже, все це дає підстави зробити цілком вірогідний висновок, що Роман народився у південноруському місті Переяславлі біля 1153 р.
Стан джерел не дає підстав для згоди з думкою Н.І.Щавелевої, що Володимир берестейський був самим молодшим з синів Мстислава та Агнеси. Скоріше за все наймолодшим в князівській родині був Всеволод. Якщо Володимир народився близько 1155 р., що витікає з факту його смерті в 1170 р., і того, що він певний час був хоча б номінально князем у Бересті, то дата народження Всеволода припадає логічно на більш пізній час. Можливо, на 1157 або 1158 рр.
Для розуміння обставин життя Романа Мстиславича дуже цікавим є розгляд, хоча б загальних рисах, питання про час, коли народився князь. В сусідній Польщі відбувалася жорстка боротьба між дядьками Романа Владиславом, який на цей час втратив престол і знайшов притулок при дворі германського імператора Конрада III, та Болеславом Кучерявим і Мешком. Зазначимо, що всі спроби Конрада, а з 1152 р. його спадкоємця Фрідріха I Барбароси підкорити Польщу закінчилися невдачею, хоча в 1157 р., після походу Фрідріха, Болеслав був вимушений погодитися на серйозні поступки новому германському монархові.
Головними подіями в міжнародному житті тогочасного європейського світу були хрестові походи. Ми вище вже згадували про спільну військову акцію в рамках другого хрестового походу польських та руських дружин проти прусів. Певний час безпосередньо в Палестині воював польський князь Генріх сандомирський, брат згаданих вище Болеслава та Мешка. Сам другий хрестовий похід (1147–1149 рр.), в якому вперше прийняли участь західноєвропейські монархи: французький король Людовик VII та згаданий вище германський імператор Конрад III, закінчився для хрестоносців повним фіаско.
Крім невдач на Сході (мусульманський володар Нур ед-Дін захопив у полон 6 тис. французів та німців, які згодом отримали волю завдяки втручанню візантійського імператора Мануіла Комніна), внаслідок цієї війни серйозної втрати у себе на батьківщині зазнав французький монарх, бо після подорожі в Палестину його дружина Елеонора Аквітанська в 1152 р. розлучилася з Людовиком, а згодом вийшла заміж за його суперника могутнього французького володаря Генріха, якому належали Нормандія, Анжу, Турені та Мена. Таким чином, той став самим могутнім феодалом Франції. В червні 1153 р. Генріх висадився в Англії і незабаром після смерті короля Стефана двадцятиоднорічний Генріх став володарем англійської корони (1154 р.). В Англії в цей час припинилася тривала громадянська війна, а місцеві феодали на чолі з новим королем Генріхом II “Плантагенетом” невдовзі розпочали експансію з метою підкорення Ірландії.
Крім Сходу та Прибалтики, релігійні війни точилися на Піренейському півострові, на півночі якого в середині XII ст. поступово зміцнювалися християнські держави. Приблизно за шість років до народження Романа в 1147 р. хрестоносці з Англії, Шотландії, Фландрії та Фрісландії – учасники другого хрестового походу – по дорозі в “святу землю” допомогли християнам на Піренейському півострові у боротьбі з маврами: 24 вересня того ж року вони захопити місто Лісабон, який з цього часу постійно перебуває в складі португальської держави.
Не дивлячись на посилення мусульманських володарів в східному Середземномор’ї, християнські володарі цього регіону також вели жорстку боротьбу між собою. На початку 50-х років, зокрема, візантійці воювали тут з норманами, володарям яких Рожеру II та Вільгельму I Злому належала Сіцілія та Південна Італія. Спроби згаданого вище грецького базілевса Мануіла Комніна підкорити собі південь Апеннінського півострова завершилися невдачею. Більш того, в 1154 р. сіцілійський флот підійшов до Константинополя і пришвартувався біля імператорського палацу. В 1155 р. між норманами та візантійцями було укладено мир.
Ім’я молодого княжича
Молода князівська пара назвала свого сина не дуже поширеним на той час на Русі іменем – Роман, що в перекладі з латинської “Romanus” значило – римський, римлянин.[94] Було б спрощенням думати, що поява цього імені пов’язана з польським походженням Агнеси, оскільки в її родині такого імені ми також не зустрічаємо. Зазначимо. що Романом був син чернігівського князя Святослава Ярославича, який загинув 2 січня 1079 р. Романами назвали своїх синів Володимир Всеволодович “Мономах” та полоцький князь Всеслав Брячиславич. Знаємо двох Романів і серед князів середини XII ст.[95] У більш пізній час ім’я “Роман” знайде значно більшого поширення, і є підстави стверджувати, що на його популярність вплинула персона нашого героя – майбутнього могутнього володаря Романа Мстиславича.
Розповсюдження імені Роман є свідоцтвом культурних контактів східнослов’янського світу із Заходом. Проте це ім’я, на нашу думку, має додаткове змістовне навантаження, якщо згадати про поступове поширення на Русі загальнохристиянських ідей про ідеальну “Ромейську (або Римську) імперію”, про ідеального “ромейського (або римського) володаря” тощо.[96] Ці ідеї на Русь поширювалися з Візантії і саме там відомі у X ст. базілевси на ім’я Роман (Роман I Лакапін, Роман II, син Костянтина Багрянородного…). В такому контексті поява імені “Роман” поряд з “класичними” східнослов’янськими іменами “Володимир”, “Ізяслав”, “Всеволод”, “Мстислав” вже не викликає ніякого нерозуміння, бо несло значне раціональне навантаження.[97]
Дитинство Романа
Дитинство маленького Романа Мстиславича співпало з часом, коли фортуна його батька після смерті діда Ізяслава Мстиславича була досить затьмареною. Як вже згадувалося, перша інформація у літописі про матір Романа саме стосується моменту драматичного від’їзду родини Мстислава Ізяславича з Переяславля на Волинь.[98] Судячи з подальшого перебігу подій, батько Романа з таким поворотом політичної долі не скорився.
Вже навесні 1155 р., невдовзі по оволодінню Києвом, князь Юрій Володимирович “Довгорукий”, посилає військо до Пересопниці, звідки також було вигнано Мстислава. Це був не локальний конфлікт за володіння другорядним містечком на річці Горинь, бо зразу ж після цього Юрій звертається до галицького князя Ярослава Володимировича, щоб той здійснив похід до головного центру володінь Мстислава Луцька.
Без всякого сумніву, що новий київський князь прагнув позбавити свого суперника всіх володінь. Здійснити ці наміри не вдалося, оскільки невдовзі через напад половців на Київ, Юрій вимушений був повернутися до Києва. Проте Ярослав галицький сам по собі був дуже небезпечним для волинських князів Мстислава та його брата Ярослава. Літопис повідомляє, що Мстислав, залишивши Луцьк брату, відправився до Польщі.[99] Вірогідно, волинський князь хотів отримати у родичів допомогу. Не виключено, що саме в цей час до Польщі відправляється і дружина Мстислава Агнеса з сином Романом, оскільки ситуація для князівської родини була в цей момент дуже небезпечною! Якщо це так, то останній пробув у сусідній країні біля 12 років.
Війна на Волині, яка не призвела до повної перемоги Юрія суздальського та Ярослава галицького, показала суздальському князю, що завоювати Київ та Південну Русь набагато легше, ніж їх утримати у власних руках. Тому зразу ж після завершення бойових дій князь Юрій запропонував дядькові Мстислава Ізяславича смоленському князю Ростиславу Мстиславичу спільно володіти Києвом та Київською (“Руською”) землею.[100] В тому ж 1155 р. Мстислав відновив свою владу на Волині, завдяки сприянню дядька Ростислава помирився з Юрієм Володимировичем, проте від планів боротьби за столицю Русі не відмовився.
94
Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К., 1986. – С. 86.
95
Рапов О.М. Княжеские владения на Руси в X – первой половине XIII в. – С. 54, 140–141, 159, 190 та ін.
96
Головко А.Б. “Ромейская империя” в представлениях древнерусских мыслителей // Славяне и их соседи. Этнопсихологические стереотипы в средние века. – Москва, 1990. – С. 82–92.
97
У сполученні імен Роман і Борис (хресне ім’я Романа) проглядається вплив поширеного на півдні Русі вже у перші половині XII ст. борисоглібського культу. Це, на нашу думку, можна розглядати як додатковий аргумент на користь факту народження князя у Переяславлі, місті, неподолік від якого за агіографічною традицією загинув Борис Володимирович “Святий”.
98
ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 343.
99
ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 345.
100
ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 479;
Котляр Н.Ф. Отражение в “Слове о полку Игореве” государственной структуры Руси эпохи феодальной раздробленности // Древнейшие государства на территории СССР. 1985 г. – Москва, 1986. – С. 67.