Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Я поглянув на Найду та Кейда. Вони, здавалося, цілковито зосередилися на обіді й, на мою думку, не могли нас розчути. На жаль, я не мав напоготові жодного закляття, що перешкоджає підслуховуванню.

— Кажи, — прошепотів, прикриваючись келихом з вином.

— Почну з того, — сказав Білл, — що Рендом надіслав мені купу паперів — переглянути. Це чернетки договору, згідно з яким Амбер надає Кашфі привілейований статус у торгівлі, так само, як і Беґмі. Тобто їх безсумнівно приймають до Золотого Кола.

— Зрозуміло, — відповів я. — Не можу сказати, що це є цілковитою новиною. Але завжди краще знати напевне, що відбувається.

Він кивнув і сказав:

— Але це ще не все.

Саме тоді музика замовкла і стало чутно голоси всіх, хто сидів за столом. Подивившись праворуч, я побачив, що офіціант щойно приніс музикантам тацю з наїдками та вино. Вони відкладали убік інструменти й сідали трохи перепочити. Мабуть, грали вже який час до нашої появи і, певна річ, мали зробити перерву.

— Пізніше, — засміявся Білл.

— Добре.

Нам подали тарілочки з фруктами під незвичним соусом. Я пірнув у десерт ложкою, і тут Найда жестом попросила мене про увагу. Знову нахилився ближче до неї.

— Як щодо цього вечора? — прошепотіла вона.

— Тобто? Я ж уже сказав, що збираюся пошукати Корал, якщо вона не з’явиться.

Найда покрутила головою.

— Я не про це, — сказала. — Згодом, після пошуків. Знайдеться у вас час поговорити?

— Про що саме?

— Якщо вірити вашому досьє, останнім часом ви мали купу неприємностей, бо хтось увесь час намагається вас дістати.

Цікаво було б подивитися на те кляте досьє. Але я цього не сказав, а тільки зауважив:

— Ця інформація дещо застаріла. Всі проблеми, що я мав, уже позаду.

— Справді? То наразі ви не маєте ворогів?

— Цього не можу стверджувати, — відповів я. — Список дійових осіб постійно змінюється.

— Тобто, ви й досі позначені чиєюсь міткою?

Я уважно подивився на неї.

— Ви неймовірна жінка, Найдо, — промовив я, — але маю запитати: що вам до моїх справ? Кожен час від часу стикається з проблемами. Просто наразі маю їх трохи більше, ніж зазвичай. Але з ними впораюся.

— Чи загинете, намагаючись це зробити?

— Може, й так. Сподіваюся, цього не станеться. Однак чому це має вас цікавити?

Вона поглянула на Кейда, який, здавалося, не бачив нічого довкола, крім свого десерту.

— А якщо я зможу вам допомогти?

— Яким чином?

Найда посміхнулася.

— Методом винятку, — заявила.

— Отакої! І це стосується певної особи чи навіть осіб?

— Так.

— Ви володієте спеціальними можливостями, аби застосовувати такий метод?

Посмішка не зникала з її обличчя.

— Так, і він дає змогу чудово розв’язувати проблеми, котрі створили інші, — сказала вона. — Усе, що мені потрібно знати, — хто ваші вороги й де вони перебувають.

— То це якась секретна зброя?

Найда знову поглянула на Кайда, бо я трохи підвищив голос.

— Можна назвати і так, — погодилася вона.

— Цікава пропозиція, — сказав я. — Та ви й досі не відповіли на моє перше запитання.

— Нагадайте, на яке.

Нам довелося перервати розмову — через офіціанта. Він підійшов наповнити наші келихи, бо настав час для другого тосту. Перший, на честь Віалли, виголосила Левелла, а другий запропонував Оркуз — за «стародавній союз між Амбером та Беґмою». Я випив за це і почув, як Білл бурмоче: «Він, щоправда, стає трішечки натягнутим...»

— Союз? — перепитав я.

— Еге ж.

Я подивився на Найду. Та не зводила з мене очей, очевидно, чекаючи, що наша бесіда напівголосу поновиться. Білл теж це помітив і став дивитися в інший бік. Але тут Кейд звернувся до Найди, тож я мав змогу доїсти те, що було у моїй тарілці, й відпити ще ковток вина. Мою порожню тарілку швидко забрали, а на її місце поставили нову, з наступною стравою.

Я зиркнув на Білла, а він, поглянувши на Найду та Кейда, сказав:

— Зачекаємо, поки почнуть грати.

Погоджуючись, я кивнув. У раптовій тиші почув, як Дрета запитала:

— А це правда, що тут інколи бачать привид короля Оберона?

Джерард прогудів, як мені здалося, стверджувальним тоном, а потім їхні голоси знову потонули у загальному гомоні. Я продовжував їсти, бо мій шлунок був далеко не такий повний, як голова. Кейд, намагаючись поводитися дипломатично чи принаймні ґречно, незабаром повернувся до мене і заговорив зі мною, поцікавившись моїми поглядами на ситуацію в Ереґнорі. Раптом він смикнувся й подивився на Найду. Я був упевнений, що вона щойно копнула його під столом ногою. Для мене це було дуже добре, бо й гадки не мав, яка до дідька ситуація в тому Ереґнорі. Я бубонів щось про те, що, мовляв, на кожну ситуацію можна подивитись як з одного, так і з іншого боку, бо така сентенція дипломатична й придатна для будь-якого випадку. Якби це питання виявилося справді гострим, я, мабуть, спробував би перевести розмову, наче ненавмисно, на завчасне прибуття делегації з Беґми; утім, могло бути і так, що розмова про Ереґнор просто здалася Найді нудною, і вона не хотіла дозволити втягнути мене в неї, аби не перервався наш із нею діалог. До того ж я мав таке відчуття, наче поряд могла зненацька матеріалізуватися Левелла та й штурхнути мене під столом ногою.