Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Люк скрипнув зубами.

— Вибач, — сказав я. — Просто пригадав, де я це чув. Отже, в цьому полягала таємниця сили Бранд а...

Люк кивнув:

— У мене складається враження, що Маска вважає, нібито він розгадав секрет, як це робиться, і хоче випробувати фокус на твоєму братові.

— От лайно! Лише цього мені й бракувало. Юрт — магічна істота, чи сила у чистому вигляді, чи хай йому біс що таке. Це серйозно. Що тобі відомо про цей процес, Люку?

— Теоретично знаю все, до кінця. Але я б у це не встрявав. На мою думку, цей процес позбавляє певних людських якостей. Коли пройдеш цю процедуру, то вже начхати на інших людей і на людські цінності. Гадаю, саме це, певною мірою, сталося з моїм батьком...

Що я міг на це сказати? Може, він мав слушність, а може, ні. Я був упевнений, що Люкові хотілося б вірити, ніби віроломство його батька пояснюється зовнішніми факторами. Я знав, що ніколи не доводитиму йому протилежне, навіть якщо знатиму, що він помиляється. Тому просто розсміявся.

— Якщо брати Юрта, — сказав я, — помітити різницю було б неможливо.

Люк посміхнувся, але зауважив:

— Ти можеш загинути, виступивши проти особи з такими можливостями, яка діятиме спільно з чаклуном, та ще й на їхній власній території.

— Хіба маю вибір? — сказав я. — Вони полюють на мене. Краще вирішити все негайно, поки Юрт іще не пройшов крізь процедуру. До речі, вона тривала?

— Ну, ця процедура непростих підготовчих дій, але їх можна здійснювати без присутності претендента. Усе залежить від того, як далеко просунувся Маска у своїх дослідженнях.

— Тому мені краще поквапитися.

— Я б не хотів, аби ти вирушав туди сам, — сказав Люк. — Це просто самогубство. Я знаю це місце. А ще маю невеличкий загін найманців. Тримаю їх у Тіні й можу швидко перекинути куди треба. Якщо ми їх залучимо, вони затримають вартових, а може, і приберуть їх.

— А ті незвичайні кулі там працюють?

— Ні. Ми випробували їх під час атаки на планерах. Там доведеться битися рукопаш. Може, знадобляться обладунки і мачете. Я над цим іще подумаю.

— Дістатися туди можемо за допомогою Лабіринту, але військо нам так не перекинути... І Козирі в цьому місці працюють ненадійно.

— Знаю. Я щось вигадаю і з цим.

— Тоді проти Юрта й Маски можемо виступити тільки ми з тобою. Якщо я покличу зі собою когось із амберитів, вони можуть спробувати затримати мене, доки повернеться Рендом. А тоді може бути запізно.

Він посміхнувся.

— Знаєш, а моя мати могла б виявитися тут дуже корисною. Вона знає про Фонтан більше за мене.

— Ні! — відрізав я. — Вона намагалася мене вбити!

— Спокійніше, старий, — сказав Люк. — Спокійніше. Вислухай мене.

— До того ж Маска переміг її під час їхнього останнього поєдинку. Тому вона тепер — вішалка.

— Це тільки змусить її бути обережнішою. У будь-якому разі її могли перемогти тільки обманом, а не майстерністю. Вона — вправна чаклунка. Мабуть, Маска заскочив її несподівано. Вона цінне надбання, Мерлю.

— Ні! Вона бажає загибелі для всіх нас!

— Дивися, — заперечив він. — Коли Каїна не стало, ви решта є тільки символічними ворогами. А Маска — ворог реальний, він забрав те, що належить їй, і досі це утримує. Якщо вона матиме вибір, то виступить проти Маски.

— А здобувши перемогу, виступить проти Амбера.

— А ось і ні, — сказав Люк. — У цьому й полягає краса мого плану.

— Навіть чути про нього не хочу.

— Бо ти вже знаєш, що погодишся, так? Я щойно знайшов шлях розв’язати всі твої проблеми. Звільни її, віддай їй на знак примирення її Вежу, і вона забуде всі свої претензії до тебе й усіх ваших хлопців.

— Просто віддати їй до рук цю жахливу силу?

— Якби вона збиралася використати її проти вас, то уже давно зробила б це. Вона боїться застосовувати її сповна. Тепер, коли Кашфа була та й загула, вона вхопиться за соломинку, аби врятувати хоч щось. Ось у чому штука.

— Ти насправді так вважаєш?

— Краще бути Королевою Вежі, ніж вішаком в Амбері.

— Бодай тебе чорти вхопили, Люку! Ти завжди подаєш найбезглуздіші речі так, що вони видаються привабливими.

— Це мистецтво, — відказав той. — Ну, що ти на це скажеш?

— Мені треба це обміркувати, — мовив я.

— Тоді краще міркуй швиденько. Може, Юрт купається в тому сяйві просто зараз.

— Не тисни на мене, старий. Я сказав, що подумаю. Це тільки одна з моїх проблем. Зараз за обідом я все обмізкую.

— Може, розповіси мені й про решту твоїх проблем? Ану ж я зможу щось придумати, аби вони йшли в пакеті з першою?

— Ні, чорт забирай! Я зв’яжуся з тобою... незабаром. Домовилися?

— Домовились. Але мені краще бути поруч, коли ти вишпортуватимеш мамусю з її стану. Аби трохи загладити гострі кути, розумієш? Ти ж уже вирахував, як зламати закляття?

— Так.

— Радий це чути. Я ще не впевнений, що на правильному шляху, а тепер можу припинити це з’ясовувати. Я збираюся закінчити свої справи тут і вирушати готувати військо, — продовжив Люк, дивлячись на дівчину в блакитному бікіні, яка саме виходила з басейну. — Викличеш мене.

— Добре, — відповів я, і він зник.