Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— У нас є, як висловилися ви, секретна зброя, — відповіла Найда. — Утім, я гадала, що на вас полюють із особистих мотивів, а не з політичних, і тому ви, цілком ймовірно, не хочете вплутувати сюди інших. Окрім того, я можу запропонувати послуги, які неможливо відстежити.

І знову клубок запитань. Чи вона натякає, що, на її погляд, я не довіряю нікому з амберської рідні, чи дає зрозуміти, що мені не слід їм довіряти? Звідки Найда взяла, що я не довіряю? Чи це просто її здогад на підставі вічних інтриг усередині королівської родини? А може, вона свідомо намагається спровокувати конфлікт між поколіннями? Може, це певним чином відповідає інтересам Беґми? Чи... Чи Найда вважає, що такий конфлікт уже наявний, і пропонує усунути заради мене когось із членів родини? Якщо це так, невже вона припускає, що я можу бути аж таким дурним, що доручу це зробити комусь замість себе? Чи навіть візьмуся обговорювати такий намір, тим самим надавши Беґмі компромат на себе, достатній, аби тримати мене на ланцюгу? Чи...

Зусиллям волі я припинив розглядати безкінечні можливості. Мені лестило, що моя голова нарешті запрацювала таким чином, що відповідає тій кампанії, яку веде моя родина (обидві мої родини, до речі). Я витратив багато часу, аби набути відповідних навичок, і результат мене тішив.

Якщо зараз просто відмовлюся, це перекреслить усі мої здобутки. Але, з іншого боку, якщо зумію певний час її морочити, вона може виявитися невичерпним джерелом інформації.

Отже, я сказав:

— То ви знищите будь-кого, на кого я вкажу? Будь-кого, без винятків?

Найда подивилася на мене дуже уважно. А тоді відповіла:

— Так.

— Я знову прошу мені вибачити, — сказав їй, — але, якщо ви готові зробити це заради чогось настільки ефемерного, як моя прихильність, це змушує мене сумніватись у вашій чесності.

Вона побуряковіла. Від сорому чи від люті, я не встиг зрозуміти, бо Найда негайно відвела від мене очі. Утім, дуже цим не переймався, бо був упевнений, що на цьому ринку головним є покупець.

Я зайнявся своєю тарілкою і встиг проковтнути ще трохи, поки Найда заговорила знову:

— Тобто, треба розуміти, що ви увечері не завітаєте поговорити?

— Не можу, — сказав я. — На мене цього вечора чекає купа невідкладних справ.

— Вірю, що у вас багато справ, — сказала вона. — Та хіба це означає, що ми не можемо з вами поговорити?

— Це залежить тільки від того, як складатимуться справи. Я наразі дуже заклопотаний, а до того ж маю незабаром залишити місто.

Вона ледь помітно сіпнулась. Я був упевнений, що Найда хотіла запитати мене, куди збираюся вирушити, але, поміркувавши, не зробила цього.

Помовчавши, вона мовила:

— Дуже невчасно. То ви відмовляєтеся від моєї пропозиції?

— А домовитися можна лише сьогодні ввечері? — запитав я.

— Ні, але я розумію, що вам загрожує небезпека. Чим скоріше виступите проти свого ворога, тим скоріше будете спати спокійно.

— Гадаєте, що небезпека загрожує мені тут, в Амбері?

На мить Найда завагалась, а тоді проказала:

— Ніхто і ніде не може бути в безпеці, якщо має достатньо рішучого та вмілого ворога.

— Ви відчуваєте, що це місцева загроза? — я продовжував допитуватися.

— Я попросила вас назвати особу, — заперечила вона. — Вам краще знати, хто це.

Я негайно відступив. Надто проста пастка, зрозуміло, що Найда її помітила.

— Ваші слова дали мені поживу для роздумів, — промовив я, знову беручись до їжі.

Трохи згодом завважив, що Білл дивиться на мене так, наче хоче щось мені сказати. Я майже непомітно хитнув головою, і він, здається, мене зрозумів.

— Тоді за сніданком? — почув я Найду. — Ця подорож, про яку ви згадали, може виявитися дуже ризикованою. Добре було б вирішити все, перш ніж вирушите в дорогу.

— Найдо, — вимовив я, коли проковтнув те, чим набив рота, — хотів би з’ясувати все, що стосується моїх благодійників. Якщо ви хочете, щоб я обговорював це з вашим батьком...

— Ні! — вона враз зупинила мене. — Він про це нічого не знає.

— Дякую. Ви маєте зрозуміти мою цікавість щодо того, на якому рівні розроблений цей план.

— Вам не треба копати глибше, — зауважила Найда. — Це суто моя ідея.

— Враховуючи те, що ви казали раніше, у мене склалося враження, ніби ви маєте тісні зв’язки з розвідувальними службами Беґми...

— Ні, — заперечила вона. — Лише звичайні. Пропозиція лише моя.

— Але хтось же мав... надихнути вас на такий проект.

— Це пов’язано із секретною зброєю.

— Тоді я маю більше довідатися про неї.

— Я запропонувала вам послугу і пообіцяла абсолютну анонімність. Щодо засобів, то не вдаватимусь у подальші подробиці.

— Якщо ідея належить тільки вам, то, наскільки розумію, і зиск із неї маєте отримати лише ви. Яким чином? Який ваш інтерес?

Найда подивилася кудись убік і довгенько нічого не відповідала.

— Ваше досьє, — промовила нарешті. — Ніколи не читала чогось... захопливішого. Ви — один із небагатьох в Амбері мого віку, і ви жили життям, сповненим пригод. Навіть не можете уявити, які нудні документи я зазвичай читаю — звіти про сільське господарство, показники торгівлі, перевірки асигнувань... У мене нема справжнього спілкування в компанії друзів. Я маю завжди бути готова прибути на виклик. Якщо відвідую якийсь захід, то, насправді, займаюся державними справами, так чи інакше. Читала й перечитувала ваше досьє, і ви мене зацікавили. Я... я просто захопилася вами! Знаю, що то здається безглуздим, але це правда. Побачивши деякі останні звіти і зрозумівши, що вам може загрожувати небезпека, я вирішила допомогти, якщо зможу. Маю доступ до усіх державних таємниць. І одна з них дасть мені змогу допомогти вам. Якщо я її застосую, це буде на вашу користь, а Беґмі не зашкодить. Але обговорювати ці питання надалі було б із мого боку державною зрадою. Я завжди хотіла познайомитися з вами й відчула ревнощі, коли ви сьогодні вирушили на прогулянку з моєю сестрою. І все ще хочу, щоб ви зайшли до мене пізніше.