Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Звідси випливає, що навіть ідеалістичні на перший погляд речі можуть водночас бути й реалістичними. Мєрошевський мав рацію щодо долі Радянського Союзу та щодо необхідності завбачливої польської східної політики. Саме завдяки чіткості мети та засобів його міркування про майбутні польські інтереси не потрапили в пастку обмежень старої польської дилеми між реалізмом та ідеалізмом. Він розглядав Литву, Білорусь і Україну не в світлі їх традиційного зв'язку із польським народом, а в контексті безпеки майбутньої польської держави. Уявляючи геополітичне становище цієї майбутньої Польщі, Мєрошевський передбачав загрози їй, по-перше, з боку незалежної Росії, а по-друге — з боку імперського польського націоналізму. Він побоювався, що конфлікт із Росією щодо України, Білорусі та Литви зміцнить радикальні течії і російського, і польського націоналізмів. Програма Мєрошевського була не виявом прихильності до литовців, білорусів і українців, а планом попередження територіальних конфліктів і переорієнтації російського та польського націоналізмів. Він звернув увагу на те, що створення Литовської, Білоруської та Української Радянських Соціалістичних Республік у межах Радянського Союзу заклало інтелектуальні передумови для подібної стратегії. Оскільки тепер Литва, Білорусь і Україна могли розглядатися як політичні одиниці, Мєрошевський вважав, що поляків можливо переконати в майбутній національній незалежності цих радянських республік. Хоча аналогія між Польщею та радянськими республіками була доволі умовною, її уможливлювала сама структура Радянського Союзу. Оскільки кордони ЛитРСР, БРСР і УРСР між собою, РРФСР і Польщею вже існували на картах, це давало можливість виступати за збереження наявних кордонів у майбутньому міжнародному устрої[487].
Визнавши центральну позицію Росії й розуміння устрою Радянського Союзу, він дійшов висновку, що країни, які Мєрошевський називав УЛБ, є наріжним каменем безпеки майбутньої незалежної Польщі. Якби незалежні українська, білоруська та литовська держави змогли забезпечити своє існування, то це звело би нанівець давнє польсько-російське протистояння. Відтак в інтересах Польщі було підтримувати існування цих держав. З огляду на це Мєрошевський стверджував, що територіальні зміни на сході не відповідають польським інтересам, а їхнє пропагування приведе до відчуження нового покоління української, литовської та білоруської національних еліт. На початку 1970-х рр. він закликав не лише негайно відмовитись від реваншизму на сході, а й підтримати прагнення литовської, білоруської та української націй до незалежності. Хоча ці висновки випливали з прагматичних міркувань, Мєрошевський усвідомлював, що вони можуть надати польській зовнішній політиці морального характеру. Як реаліст він розумів, що такий вимір може спонукати поляків до дії.
Федералізм. Гедройць народився у Мінську, Мєрошевський провів свою юність у Галичині, тому можна цілком природно сприймати східну програму «Культури» як продовження елітарного ранньомодерного патріотизму Пілсудського, а у віддаленій перспективі — як відлуння патріотизму Міцкевича. Гедройць справді з дитинства захоплювався Пілсудським, а Мєрошевський вважав, що Міцкевич розумів свободу краще від сучасних поляків. Однак предметом аналізу в теорії міжнародних відносин Гедройця та Мєрошевського була модерна національна держава, далека від ранньомодерних традицій. Міцкевич ностальгував за Річчю Посполитою, де нація значила щось цілком інше, ніж тепер, а Пілсудський хотів створити федерацію на основі польської високої культури. Гедройць і Мєрошевський натомість готували поляків до цілком модерного світу національних держав. Останній припускав, що незалежна Польща буде національною державою, якими можуть стати й Україна з Литвою та Білоруссю. Він відкидав ностальгію за колишньою Річчю Посполитою не лише через те, що вона була йому особисто непривабливою, а з цілком прагматичних міркувань, що українські, литовські та білоруські патріоти могли сприймати її як прояв імперіалізму. Він розумів, що якщо пристати на розуміння Литви, Білорусі й України як рівноправних націй, а не різнобарвних додатків до польської державної традиції, то спадок Речі Посполитої стає ненадійним грунтом.
487
Майже одночасно на цей взаємозв'язок так само звернув увагу історик Роман Шпорлюк. Див. його статті за 1971, 1973 і 1975 рр., перевидані як перші три розділи його книги: Szporluk Roman. Russia, Ukraine, and he Breakup of he Soviet Union. — Stanford, CA: Hoover Institution Press, 2000.