Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Польська повоєнна еміграція сприймала програму «Культури» як єретичну. Переважна більшість польських емігрантів у Західній Європі вважали, що Львів і Вільно необхідно повернути Польщі. Аж до 1989 р., поки польський еміграційний уряд у Лондоні остаточно не припинив свого існування, його представники дотримувались офіційної позиції, що Польща повинна наново переглянути свої східні кордони. Вони виходили з ідеалістичного переконання, що оскільки пакт Молотова-Ріббентропа був несправедливим щодо поляків, Друга світова війна завдала їм величезних збитків, союзники зрадили їх в Ялті, в результаті чого їх десятиліттями пригнічував комунізм, то Польща заслуговує на справедливість під час майбутнього облаштування Європи. Програма «Культури» мала й інтелектуальних суперників, що називали себе реалістами та вважали Росію єдиною силою на сході. Хоча ці реалісти не були (неодмінно) зацікавлені в поверненні територій із сентиментальних причин, вони стверджували, що незалежна Польща зможе найкраще захистити свої інтереси, уклавши угоду з Росією в обхід України, Білорусі та Литви. Такий погляд представляв Стефан Кіселевський (1911–1991), один із найпопулярніших есеїстів повоєнної Польщі. На відміну від ідеалістичного реваншизму Лондона таке реалістичне пристосування враховувало засадничі зміни у повоєнному порядку і шукало порозуміння з поляками у Польщі, які мали поступово звикнути до таких змін. Подібною мовою інтересів говорила й програма «Культури», і в такий спосіб вона могла бути предметом раціональної дискусії у відповідних умовах[489].
І справді, такі умови з'явилися вже за комуністичної Польщі. Визначальною особливістю польського комуністичного досвіду був значний вплив на суспільство організованої політичної опозиції, особливо в 1970–1980-ті рр. На відміну від інших східноєвропейських країн польська опозиція створила простір для дискусій на теми, що виходили за рамки реформування комунізму, економічного занепаду та історичної несправедливості. Польська опозиція розгортала свою присутність у чотирьох вимірах: у часі, оскільки ці дискусії і дебати насправді могли розвиватись; у ширину оскільки опозиція охоплювала тисячі чи (за часів «Солідарності») мільйони осіб; у довжину оскільки вона залучала протилежні за поглядами організації; і в глибину оскільки величезна кількість людей жила опозиційною діяльністю з думкою про найрізноманітніші виміри життя в майбутній незалежній Польщі[490]. Богдан Борусевич (нар. 1949 р.), Яцек Куронь (1934–2004) й Адам Міхнік (нар. 1947 р.), що в 1970-ті рр. активно цікавились східною політикою, а в 1980–1981 рр. стали відомими завдяки участі в «Солідарності» після 1989 р. відігравали важливу роль у демократичній Польщі. Вони не були дисидентами на зразок відомих радянських діячів, а радше — опозиціонерами, представниками ширшого руху.
Вплив Мєрошевського на польську опозицію у 1970-ті рр. був відчутним. У 1976 р. побачила світ програма Польського незалежницького порозуміння (ППН), східна політика якого наслідувала напрацювання «Культури». Від 1977 р. Комітет оборони робітників (КОР) почав приділяти значну увагу східним сусідам, а в одному з його інформаційних бюлетенів було надруковано відкритий лист про порозуміння з Україною. У 1980 р. польська опозиційна інтелігенція, яка відіграє головну роль у «Солідарності», дійшла згоди щодо підтримки програми «Культури»[491], яка хоч і з'явилась в Парижі, але узгоджувалась з важливими напрямками в польській політиці, релігії та науці. Ця програма виходила з твердження, яке пропагувала сама польська влада: польські кордони проходять там, де й мають проходити. Деякі католицькі єпископи та священики, що мали тісні зв'язки зі світською інтелігенцією, як-от єпископ Кароль Войтила (у 1978–2005 рр. — Папа Іван Павло II), поширювали ідею польської співвідповідальності за давні східні конфлікти та говорили про необхідність примирення зі східними сусідами. У 1972 р. отець Ян Зея звернувся до литовців, білорусів і українців зі словами: «Ми прощаємо і просимо простити нас»[492]. Тим часом цензурована (офіційна) польська історіографія подолала деякі обмеження, встановлені комуністичною владою, а нецензуровані (неофіційні) історичні праці ставили під сумнів не лише об'єктивність комуністичної політики, а й всю традицію польської експансії на схід[493].
489
Про реалістів див.: Bielen Stanislaw. Kierunki polityki wschodniej III Rzeczypospolitej // Patrzac na Wschod. Z problematyki polityki wschodniej III RP / Bielen Stanislaw (red.). — Warszawa: Centrum Badan Wschodnich, 1997. — s. 12. Про уряд у вигнанні див. повідомлення Радіо «Вільна Європа» від 7 вересня 1990 р.
490
Про період до «Солідарності» див.: Friszke. Opozycja polityczna w PRL 1945–1980; Paczkowski Andrzej. Pol wieku dziejow Polski 1939–1989. — Warszawa: PWN, 1996; Ekier Grzegorz. he State agains Society: Political Crises and heir Aftermath in Eas Central Europe. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1995. Про «Солідарність» див.: Ash imothy Garton. he Polish Revolution: Solidarity. — London: Penguin, 1999; Laba Roman. he Roots of Solidarity. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1991; Kubik Jan. he Power of Symbols agains he Symbols of Power. — University Park: University of Pennsylvania Press, 1994; Bernhard Michael. Reinterpreting Solidarity // Studies in Comparative Communism, 24, 3 (1991). — p. 313–330; Mason David. Solidarity as a New Social Movement // Political Science Quarterly, 101, 1 (1989). — p. 41–58.
491
Про програму ППН і публікації KOP див.: Friszke. Opozycja polityczna w PRL. — s. 423, 491–493. Про відкритий лист див.: Lipski Jan Jozef. KOR: A History of he Workers' Defense Commetee in Poland, 1976–1981. — Berkeley: University of California Press, 1985. — s. 387. Див. також: Kaminski Antoni, Kozakiewicz Jerzy. Stosunki polsko-ukrainskie: raport. — Warszawa: PAN, 1997. — s. 5; Prizel Ilya. he Influence of Ethnicity on Foreign Policy: he Case of Ukraine // National Identity and Ethnicity in Russia and he New States of Eurasia / Szporluk Roman (ed.). — Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe, 1994. — p. 108; Polityka (Warszawa), 7 березня 1998 p. — s. 42.
492
Kuron Jacek. Wiara i wina: do i od komunizmu. — London: Aneks, 1989. — s. 347–349.
493
Про цензуровану (офіційну) історіографію див.: Лісевич Іван. Українсько-польське культурне співробітництво в 70-х рр. XX ст. // Міжнародні зв'язки України, 4 (1993). — с. 58–68; Зашкільняк Леонід. Україна і українсько-польські відносини у післявоєнній польській історіографії // Ibid. — c. 145–156. Головними нецензурованими (неофіційними) текстами були: Podlaski Kazimierz [Skaradzinski Bohdan]. Bialorusini — Litwini — Ukraincy: nasi wrogowie czy bracia? — Warszawa: Przeswit, 1984, i Olszanski adeusz. Notatnik bieszczadzki. — Warszawa: SKPB, 1985.