Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 53. Поховальне вбрання населення маріупольської культурно-історичної області: азово-дніпровська культура (1, 3, 4); нижньодонська культура (3, 5, 6). Неоліт. Реконструкція О. В. Тубольцева.

У маріупольського населення у першій половині IV тис. до н. е. була розвинута традиція жертвоприношень на площі могильників. Вона, на думку С. О. Токарева, народилася з практики знищення речей та їстівних припасів покійного, що пізніше привело до думки про необхідність різних предметів та їжі безпосередньо для померлого. Однак більшу частину останньої з’їдали учасники поховальної церемонії[109]. Такі висновки підтверджуються знахідками на поверхні могильників кісток диких та свійських тварин, а також розбитих у давнину посудин. Ця кераміка, що цікаво, відрізняється по формі та орнаментації від тієї, що використовувалась у побуті на поселеннях. Знахідки, мабуть, є культовим посудом, виконаним з урахуванням давніх традицій та ідеологічних уявлень, пов'язаних із поховальним культом. Дно посудин, яке звичайно ототожнюють з нижнім світом — світом мертвих, орнаментувалося хрестами — символами життя та смерті; колами — символами єдності, жіночого начала; колами, розділеними на дві частини, які могли означати день та ніч; зірками, вписаними в коло, і таке інше.

Жертвоприношення загалом розглядаються як засіб отримання благ: даючи, розраховували щось одержати натомість. Звичайно, вони виглядали як сумісні трапези людей, зацікавлених у деяких визначених результатах, та духів, що мали жадані блага. Останніх тому й запрошували до участі у трапезах[110].

Маріупольський могильник дає уявлення про спеціальний церемоніально-поховальний одяг у нижньодонського населення. Він був пишнішим за повсякденний і включав досить довге плаття, часто розшите по подолу, паскові, комірі та рукавах платівками з ікла кабана, а також шапочку чи наголовну стрічку, прикрашену іклами кабана або платівками з них. Цей одяг доповнювався намистинами з каменю, перламутру, кістки, зубів риби та оленя, а також інших тварин. Іноді траплялися підвіски — амулети з каменю, кістки та перламутру (рис. 53, 3, 5, 6).

Рис. 54. Поховальне вбрання (1—4) та кістяні браслети (5) носіїв києво-черкаської культури. Неоліт. Реконструкція О. В. Тубольцева.

Менш пишний поховальний одяг існував у азово-дніпровського населення. Він прикрашався лише підвісками або намистом із зубів оленя та риби, зрідка — нечисленними платівками з ікол кабана або намистинами (рис. 53, 1, 2, 4). Ще менше прикрас мав одяг померлих у києво-черкаського населення (рис. 54).

Рис. 55. Наголовні оздоби неолітичного населення України: 1—4 — нижньодонська культура; 5 — києво-черкаська культура; 6, 7 — азово-дніпровська культура. Реконструкція О. В. Тубольцева.

Необхідно відмітити широке використання у поховальному обряді неолітичних мешканців України вохри, червоний колір якої символізував майбутнє відродження. Цікаве розташування маріупольських та дніпро-донецьких могильників на берегах річок, що дає змогу припустити існування ідеї про водний шлях у світ мертвих, який долали за допомогою човна. Це підтверджується човноподібною формою деяких поховальних ям.

Своєрідні підвіски у вигляді бичків з Маріупольського могильника та кістки великої рогатої худоби на жертовних площадках азово-дніпровських могильників дають можливість припустити існування культу бика у населення західної частини маріупольської області, тобто на терені України (рис. 51, 1, 2). В наступні епохи вшанування тільця стало для населення наших земель традиційним.