Історія польсько-українських конфліктів т.3

Взимку 1948 прийшов наказ розібрати церкву. Не допомогло рішення комісії з Перемишля, що церква є пам'яткою архітектури. Якщо 10 осіб із села підписало згоду на розібрання, то таку церкву розбирали. I'в Кожениці знайшлися такі «каїни». Одним з них був польський солдат, який по-п'яному признався: «Буду мати великий гріх, що першим підписався за розбирання церкви». Він помер у 1971 році. Церква хоч і стара, але міцна, і її не вдавалося розібрати руками. Тому два трактори зачепили стіни і роздерли, як мученицю. Люди плакали, не тільки наші, але і поляки. З цього приводу селу обіцяли велике нещастя. З кращого церковного дерева один приблуда-поляк збудував собі хлів, решту розібрали поляки на дрова. Залишилась тільки збоку дзвіниця, мурована, без дзвонів. Старі більші дзвони забрали під час австрійської війни на гармати, а малі забрали для костелу в Лашках.

В останні роки почав приїжджати православний священик з Жапалова, відправляє богослужіння на площі перед церквою, на свіжому повітрі. У той час, коли розбирали церкву в Кожениці, розібрали також церкви у Новому і Старому Менкіші, а в Латках — тимчасову дерев'яну і нову кам'яну, ще не закінчену. Трохи пізніше розібрали муровану церкву в Лазах і Радимні. Дерев'яну церкву, що залишилась у Бобрівці, і муровані у Маковиську, у Волі Ришковій, у Сурохові поляки, які дбали про своїх пробощів, викинувши іконостаси, перетворили на костели. (…)

У Ярославі ще до 1962 року був молодий український священик Павлишин, який закінчив теологію у Перемишлі. Його не виселили, бо він мав дружину польку. Священик Павлишин мусив відправляти богослужіння у костелі в ризі польського священика. Він мешкав з матір'ю в Ярославі неподалік костелу. Коли Перемишльського єпископа і священиків мали виселити, поляки почали знущатися з їхніх вихованців, завдавали тортур, вкинули до підвалу і тримали їх там зануреними до половини у крижаній воді. Потім виселили, а священика Павлишина звільнили на прохання матері. (…)

У липні 1944 року до Кожениці увійшло польське і радянське військо, а через місяць до правління приступила польська адміністрація. Почалися переслідування і розслідування, хто співпрацював з німцями, хто був колабораціоністом. Таких бойовики негайно забирали і, як правило, ліквідовували. У Кожениці забрали керівника школи М. Галаня, селян арешти оминули. Усе залежало від доносів місцевих поляків. Люди боялись більше, ніж при німцях. У сусідніх Лашках однієї ночі польська боївка з Ярослава вбила 8 українців із сільської нічної варти. Вартовим наказали показати кенкарти. Хто мав з літерою П, того залишали, а з літерою У вбивали на місці. (…)