Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Поляки безперешкодно здійснюють свої плани за підтримки власних державних інститутів. Під час першої більшовицької, потім німецької і, нарешті, другої більшовицької окупації вони спритно налаштовують окупаційну владу проти українського населення. Організовані шовіністичні боївки, особливо після розвалу німецького фронту, послідовно ліквідують визначних мешканців Павлокоми:
1. 14 жовтня 1942 року загинув у власній хаті від чотирнадцяти пострілів директор школи Микола Левицький. Його катувало шість поляків: Анджей Ланьчак з Улановського, одружений з Кашицькою; Ян Кусь, син лісничого; два з Дильонгового і один з Барткова, прізвища невідомі.
2. У травні 1943 року на передмістях Динова вбили Івана Карпу, активного культурно-освітнього діяча з Павлокоми.
3. У 1944 році загинули: Євгенія з Коштовських Троян та Іван Шпак.
Винищувальна акція особливо посилилась після відступу німців. Поляки взяли владу у гміні, а оскільки їх підтримувала інтелігенція сусіднього містечка Динів і староство у Бжозові, могли безкарно нищити не тільки окремих осіб, але й цілі гміни.
За таких умов у березні 1945 року відбулось тотальне знищення села Павлокома. Тривалий час не можна було дізнатись про подробиці цієї події, бо польський уряд намагався приховати сліди злочину. Справа прояснилась лише тоді, коли на захід почали пробиратися з Лемківщини члени штурмових груп УПА та українські селяни. Серед них була мешканка села Павлокома Олександра Потічна. Після втрати 23 членів родини у 1950 році вона прибула з 9-річною дочкою до Канади і в присутності свідків розповіла про перебіг подій, внаслідок яких було знищено майже все українське населення Павлокоми.
* * *
Розповідь Олександри Потічної — мешканки Павлокоми.
Після відступу німців у 1944 році у Павлокомі було обрано гмінну раду, яка складалась лише з поляків, що проживали у польській колонії на Кочмажівці. Українці, які становили у селі більшість, прийняли цей факт спокійно, хоча і з прикрістю. Поляки відразу почали заводити свої порядки. Спочатку заборонили ховати померлих на новому цвинтарі, що знаходився на польському (колись фільварковому) ґрунті, і закрили дорогу до нього. Поховання треба було здійснювати на старому, давно вже переповненому і з цієї причини закритому цвинтарі. Міліціонери з Динова приходили постійно, але замість того, щоб стежити за порядком і ладом у селі, вони переслідували українське населення, наприклад, за наявність у хаті українських портретів та образів: Тараса Шевченка, в'їзду Богдана Хмельницького у Київ і т. п. Отже, почалися взаємні звинувачення, напади на село банд з Бартківки і Дильонгового, у селі почалися пограбування. Впали перші жертви. Вбили Андрія Афтанаса зі Стависьк, Івана Шпака забрали до Бахожа, там катували і вкинули в Сян.
У цей час були арештовані міліцією (без оголошення причин): Войтко Афтанас, Федько Афтанас, Михайло Стець, Іван Кріль, Йосип Федак, Микола Троян, Стефан Вацяк із сином Влодком, Антко Троян, Северко Романик, Йосип Саджуга. Їх відвезли до в'язниці у Бжозові, а звільнили після розправи з Павлокомою.
Напади на Павлокому посилились у грудні 1944 року. Більшовики тоді проводили у Павлокомі військові навчання. Це певною мірою утримало поляків від ширших дій, хоча більшовиків у селі було небагато. На Трьох Королів 1945 року більшовики вийшли із села. Незабаром до села прийшов з Домброви підрозділ у більшовицькій уніформі. Невеликий — приблизно 60 осіб. У цей час через село проїжджали поляки з Динова, Геруля зі швагром Гонсецьким, який мав женитись у Антка Трояна, везли борошно на весілля. Названий підрозділ забрав їх обох і додатково інших поляків: Радоня Кацпра, Ігнаця Вілька, Антка Трояна з Савчини, Дябла і Катажину Костовську. Всіх повезли у напрямку Яворника. Пізніше поляки стверджували, що це був загін УПА, який розстріляв захоплених у Яворницькому лісі. Слід припустити, що це був більшовицький загін, а фальшиві повідомлення поширювали з метою провокації. На результати не довелось довго чекати. Матері з Динова, Гонсецька і Герулова були кілька разів у попа в Павлокомі, щоб він звернувся з проханням про видачу тіл убитих. Це не мало сенсу, бо Яворник лежить далеко від Павлокоми (…) Тоді «обурені» матері вирушили до староства у Бжозові. У старостві нібито їм сказали: «Можете робити з Павлокомою що хочете». Усі поляки з Павлокоми й околиці зібрались у неділю, під кінець лютого 1945 року, у Динові на таємну нараду. Наступного дня усі поляки з Павлокоми залишили село і пішли у сусідні села. Після їх відходу почалася серія нападів на Павлокому, у якій брали участь Дильонгово, Бартківка, Сельніца, Бахуж, Бахужець і містечко Динів. Організовані банди оточили Павлокому, ходили по хатах і грабували все, що траплялось. На звістку про наближення банд люди ховались у криївках або втікали до церкви, помешкання залишали пустими. Першим спалили дім Антка Коштовського. Першою жертвою була Софія Шпак. Її застрелив дильонговець, якому вона ще встигла крикнути: «Стаїику, за що мене вбиваєш?» Це чула її мама Розалія Шпак і вирвала онука з рук дильонгівця, бо хотів убити і його. Дитину і себе викупила за 600 рублів, які отримала від більшовика за коня.