Замах на бродягу

Мегре встав і, замислившись, рушив до сходів, що вели в лабораторію. Моерс був зайнятий, але підвів голову і усміхнувся до комісара.

— Ти щось знайшов?

— Відбитки пальців.

— Чиїх?

— Трьох людей. Спочатку якогось невідомого мені чоловіка з товстими короткими пальцями, потім ваші, а далі — Люка.

— Це все?

— Так. Звичайно, я не розглядав відбитки на конвертах, їх завжди багато, серед них і поштареві.

— Перевір, чи не відрізняється від решти цей аркуш і конверт.

Експертиза була коротка.

— Нічим, — відповів Моерс.

Повертаючись до свого кабінету, Метре відчув, що йому страшенно кортить послати під три чорти і самого Фюмаля, і його вигадки. Як можна організувати охорону людини, що гасає по всьому Парижу? Для цього не вистачить ніякої поліції.

— Падлюка! — пробурмотів він крізь зуби.

Невдовзі подзвонили. Ще один слід, по якому сподівались знайти місіс Брітт, нікуди не привів.

— Якщо мене питатимуть, — сказав він в інспекторській, — скажіть, що я повернусь за годину-дві.

Опинившись на вулиці, він зупинив таксі.

— Бульвар Курсель, п'ятдесят вісім.

Знов замрячило. По обличчях перехожих було видно, як їм остогидло чалапати по грязюці під холодним дощем.

Великий чотириповерховий особняк у стилі минулого сторіччя з заґратованими вікнами першого поверху, вузькими, мов бійниці, другого та третього поверхів і дубовими, оббитими міддю, дверима мав похмурий непривітний вигляд. Мегре натиснув мідяну кнопку дзвоника, і швейцар у смугастій лівреї з золотими лампасами відчинив йому двері.

— Я хочу бачити пана Фюмаля.

— Його нема вдома.

— В такому разі я хотів би бачити пані Фюмаль.

— Не знаю, чи вона вас прийме.

— Скажіть, що прийшов комісар Мегре.

В колишній стайні, перетвореній на гараж, стояли два автомобілі, з чого можна було зміркувати, що у колишнього м'ясника їх аж три.

— Дозвольте провести вас…

По широких сходах з різьбленими бильцями Мегре піднявся до вестибюля другого поверху, де, немов вартові, застигли дві мармурові статуї. Швейцар показав рукою на важке, страшенно невигідне крісло в стилі ренесансу і побіг на третій поверх. Комісар сів.

Чекати йому довелось досить довго. В будинку панувала глибока тиша, яку лише іноді порушував приглушений шепіт голосів, що долинав згори, та цокання друкарської машинки: секретарка квапилась надолужити згаяний уранці час.

— Пані зараз вас прийме. Вона просить трохи почекати…

Швейцар зійшов униз, і лише за чверть години на сходах знов залунали чиїсь кроки, й Мегре побачив покоївку, яка спускалась до вестибюля.

— Комісар Мегре? Пані Фюмаль просить вас піднятися.

Атмосфера в будинку була не менш похмура, ніж у провінціальному суді. Тут було багато зайвого простору і мале життя, між розмальованими під мармур стінами виразне відлунювали голоси.