Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
«ТИ ЗДОХНЕШ».
Стримавши усмішку, Мегре поклав листа на стіл.
— А що в інших?
— Ось другий, одержаний наступного дня. Я зберіг конверт, на якому, як ви бачите, стоїть штамп поштового відділення, що біля Опери.
На такому ж аркуші паперу олівцем було написано:
«Я ЗДЕРУ З ТЕБЕ ШКУРУ».
Потім Фюмаль вийняв із конвертів і решту листів.
— А ось на цьому штамп зовсім не чіткий…
«ЛІЧИ СВОЇ ДНІ, ПАДЛЮКО».
— Чия це робота, як вам здається?!
— Стривайте. Листів усього сім, останній надійшов сьогодні вранці. Один із них відправлено з бульвару Бомарше, другий з поштамту на вулиці Лувр, третій — з авеню Терн.
Вони були майже однакові за змістом:
«ТОБІ ВЖЕ НЕДОВГО ЖИТИ».
«ПИШИ ЗАПОВІТ».
«ГАД».
І, нарешті, останній, який нічим не відрізнявся од першого:
«ТИ ЗДОХНЕШ».
— Ви довірите мені цю… кореспонденцію?
Здається, гість не помітив іронії в цьому запитанні.
— Якщо це допоможе вам виявити відправника, то, звичайно…
— Вам не здається, що це жарт?
— Люди, з якими я маю справу, не належать до жартунів. Що б ви про мене не думали, Мегре, я не з тих, кого легко залякати. Розумієте, не можна просуватись у житті, не наживаючи собі ворогів, але я їх ніколи не боявся і не і боюсь. На їхні погрози я завжди відповідав зневагою.
— Чому ж ви прийшли сюди?
— Тому що як французький громадянин я маю право вимагати у вас охорони моєї особи. Крім того, мені зовсім не хочеться бути підстреленим з-за рогу. Я казав про це Оскару, і він…
— Знаю. Отже, ви хочете, щоб ми призначили для вас охоронців?
— Це, по-моєму, ваш обов'язок.
— А також виявили автора анонімних листів?
— Якщо зможете.
— Ви нікого не підозрюєте?
— Нікого зокрема. Хіба що…
— Кажіть.
— Попереджаю, що я нікого не звинувачую. Це нікчема. Він, можливо, здатний на погрози, але виконати їх він не наважиться.
— Хто це?
— Його прізвище Гайярден, Роже Гайярден з кооперації «Дешеві товари».
— В нього є підстави ненавидіти вас?
— Я його пустив з торбами.
— Навмисне?
— Так. Після попередження.
— Навіщо?
— Тому що він став мені впоперек дороги. Я довів його до банкрутства і сподіваюсь посадити в тюрму.
— Ви знаєте його адресу?
— Вулиця Франсуа Першого, двадцять шість.
— Він теж м'ясник?
— Не професіональний, скоріше банківський ділок. Він оперує чужими грішми, я — своїми власними. В цьому вся різниця.
— Він жонатий?
— Так. Але його дружина тут ні до чого. Він живе з коханкою.
— Ви її знаєте?
— Раніше ми часто обідали втрьох.
— А ви жонаті, пане Фюмаль?
— Уже двадцять п'ять років.
— Чому ж ви не були вчотирьох?
— Моя дружина вже давно ніде не буває.
— Вона хвора?
— Не знаю. Каже, що хвора.
— Я дещо занотую…
Метре підійшов до столу, сів і взяв олівець.
— Ваша адреса?
— Я живу у власному будинку на бульварі Курсель, п'ятдесят вісім, навпроти парку Монсо.
— Чудовий район.
— Еге ж. Мої контори містяться на вулиці Рамбюто, біля ринку, та на площі Віллет.
— Зрозуміло.
— Я не кажу про бюро в Ліллі та в Інших містах.
— У вас великий штат?
— На бульварі Курсель п'ять чоловік.
— Є шофер?
— Так. Я й досі не вмію водити машину.
— А секретарі?
— Одна особиста секретарка.
— На бульварі Курсель?
— Еге ж. У неї там є власна кімната й кабінет, але вона супроводжує мене, коли доводиться виїздити до інших міст.
— Молода?
— Як вам сказати. Років тридцять.
— Ви спите з нею?
— Ні.
— А з ким?
Губи Фюмаля скривились у презирливій посмішці.
— Я чекав цього запитання. Що ж, гаразд! Так, у мене є коханка. Раніше було кілька. Її звуть Мартіна Жійю. Я наймаю для неї кімнату на вулиці Етуаль.
— За два кроки від вашого будинку?
— Природно.
— Коли й де ви з нею познайомились?
— Торік, в одному нічному кабаре. Вона дуже тиха на вдачу і майже завжди сидить удома.
— Гадаю, у неї немає підстав ненавидіти вас.
— Я теж так гадаю.
— В неї є інший коханець?
Фюмаль спалахнув.
— Якщо й є, то це мені невідомо, — вигукнув він. — Це все, що вас цікавить?
— Ні. Ваша дружина ревнива?
— Раджу запитати в неї особисто — з притаманним вам тактом!
— Якого вона походження?
— Донька м'ясника.
— Прекрасно.
— Що прекрасно?
— Нічого. Мене цікавило ваше безпосереднє оточення… Ви самі розбираєте пошту?