Замах на бродягу

Вона відкрила сумочку і дістала звідти аркуш полінованого паперу та жовтуватий конверт.

— Де це лежало?

— На дні шухляди у старій шафі, де звалені нікому не потрібні справи. Туди, звичайно, ніхто не заглядає.

— Дозвольте запитати вас, мадмуазель, чому ви раптом вирішили прийти сюди?

Вона, мабуть, чекала цього запитання і тієї ж миті спокійно відповіла:

— Шукати захисту.

— Від кого?

— Від нього.

— Не розумію.

— Тому, що ви його не знаєте так, як я.

Вона й гадки не мала, що Мегре знав його набагато давніше од неї.

— Поясніть.

— Нема чого пояснювати. Він нічого не робить просто так, розумієте? Коли він уже не полінувався писати самому собі листи з погрозами, то, повірте, у нього є якась мета. Тим більше, що потім він звертається до самого міністра внутрішніх справ по допомогу і відвідує вас.

Мегре не знайшов, що їй заперечити.

— Ви вірите, пане комісар, що існують люди лихі від природи, для яких бути лихими — найбільша втіха?

Мегре вирішив за краще не відповідати.

— Ну от, він саме такий. Від нього залежать — посередньо чи безпосередньо — сотні людей, і він робить усе, що може, аби отруїти їм життя. Він дуже хитрий. Від нього важко що-небудь приховати, його управляючі одержують мізерну платню, і всі потроху шахраюють. Він це знає і лише чекає слушної нагоди, — щоб їх застукати на гарячому, коли вони менше за все цього чекають. В конторі на вулиці Рамбюто у нього цілих тридцять років служив один касир, якого він чомусь терпіти не міг. Але той не раз робив йому послуги і тому залишався на місці. Це був раб, який тремтів, коли бачив хазяїна. В нього було погане здоров'я і шестеро чи семеро дітей. Коли він зовсім занедужав, пан Фюмаль вирішив позбутися його, але так, щоб не платити жодного франка неустойки. Знаєте, що він вигадав? Якось уночі він пішов на вулицю Рамбюто, відімкнув сейф, ключі від якого були лише в нього та в касира, і витяг звідти певну кількість асигнацій. Потім, вранці, тишком-нишком засунув їх у кишеню касирового пальта, яке висіло в роздягальні, і наказав відімкнути сейф. Ви можете здогадатись, чим усе це скінчилось. Старий плакав, мов мале дитя, ставав на коліна. Це була страшна сцена. Пан Фюмаль до останньої хвилини погрожував викликати поліцію і так залякав бідолаху, що той дякував, коли прощався. Тепер ви розумієте, чому я вирішила шукати захисту?