Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
У нього ніколи ще не було такого відчуття нереальності всього довкола. Навіть будинок скидався на несправжній. Комісарові здалось, що похмурий швейцар, зачиняючи двері, глузливо сміється йому вслід.
Повернувшись до свого кабінету, він довго думав, кого послати завтра до будинку Фюмаля, і зупинився на Ляпуенті. За хвилину той стояв перед Мегре.
— Будь там о пів на восьму, — наказав комісар. — Не відставай від нього ні на крок. Їздитимеш у його машині. Цілком можливо, що він намагатиметься відкараскатись від тебе.
— Чому?
— Байдуже. Не дуже з ним розбалакуйся.
Він знову взявся до справи старої англійки, яку, за останніми відомостями, було помічено на дорозі до Мобежа. Були всі підстави гадати, що це знову помилка. Вони весь час натрапляли на хибний слід: Франція кишіла старими англійками.
Подзвонив Ваше, вимагаючи інструкцій.
— Що я маю робити? Де краще бути — в будинку чи ла вулиці?
— Як хочеш.
— Хоч і дощить, мені більше подобається на вулиці.
Ще один, кому атмосфера будинку на бульварі Курсель не припала до серця.
— Опівночі тебе змінять.
— Гаразд, патроне. Дякую.
Мегре вечеряв удома. Тієї ночі у жінки вже не боліли зуби, і він міг спокійно спати аж до пів на восьму. Як звичайно, йому подали в ліжко чашку кави. Він відпив ковток і глянув у вікно на похмуре, свинцево-сіре небо.
Щойно він увійшов до ванної, як задзвонив телефон. До нього долинув голос дружини.
— Так, так… Зараз покличу, месьє Ляпуент.
Це означало катастрофу. Саме зараз Ляпуент мав бути на бульварі Курсель. Якщо він дзвонить…
— Алло… Я слухаю.
— Патроне, трапилось…
— Він мертвий?
— Так.
— Від чого?
— Не знаю. Можливо, отруєння. Рани не видно. Я навіть не встиг розглянути. Лікар ще не прийшов.
— Зараз я буду!
Він таки не помилявся. Від цього Фюмаля можна було чекати лише халепи.
3. КОЛИШНІЙ БРАКОНЬЄР ТА МЕШКАНЕЦЬ ЧЕТВЕРТОГО ПОВЕРХУ
Мегре почав нашвидку голитись. На серці в нього було тяжко. Він уже дорікав собі за те, що не міг стримати особистої відрази до Фюмаля, і раптом подумав, чи не завадило це йому виконати свій обов'язок. Адже м'ясник прийшов до нього шукати захисту. Щоправда, він був настроєний надто войовниче, вплутав у цю справу самого міністра та навіть намагався залякати ним комісара.
Йому не слід було зважати на це і спокійно робити своє діло. А він полінувався. Замість одразу перевірити всі входи й виходи будинку на бульварі Курсель, він відклав це на завтра, як і детальний опит слуг.
Звичайно, він послав інспектора стежити за будинком.
З пів на восьму, коли б Фюмаль був живий, Ляпуент ходив би за ним, мов тінь, тоді як Люка спокійно опиту вав би службовців на вулиці Рамбюто.
Невже він діяв би інакше, коли б до нього звернувся не цей пихатий м'ясник, з яким у нього з дитинства були особисті рахунки, а хтось інший з великих ділків Парижа?
Перед тим, як поснідати, він подзвонив до прокуратури, потім до Сюрте.
— Ти не забув викликати машину? — запитала пані Мегре, яка в такі хвилини намагалася бути нижче трави, тихше води.
Великі бульвари були майже порожні. Поодинокі чорні постаті вигулькували з метро і, зігнувшись, розбігалися по під'їздах. Перед знайомим будинком на бульварі Курсель стояла машина з червоним хрестом. Двері відчинились, як тільки комісар торкнувся дзвоника.
Вчорашній швейцар ще не встиг поголитись, але вже був одягнутий у свою смугасту ліврею. В нього були густі брови, і Мегре раптом відчув, що мимоволі намагається щось пригадати.
— Де це? — запитав він.
— На другому поверсі, в кабінеті.
Підіймаючись сходами, він подумав, що згодом треба буде взятись за цього загадкового Віктора. В передпокої його чекав Ляпуент.
— Я помилився, патроне. Даруйте. Коли я вперше його побачив, рана була непомітна.
— Він не отруєний?
— Ні. Лікар повернув його долілиць, і на спині, супроти серця, виявилась величезна рана. Стріляли, очевидно, впритул.
— Де його дружина?
— Не знаю. Вона ще не спускалась.
— А секретарка?
— Вже, мабуть, там. Ходімте. Я вже, здається, трохи орієнтуюся в цьому будинку.
Вони проминули величезний салон, в якому пахло пусткою і сирістю, потім по червоному килиму в коридорі пройшли повз невеликий кабінет, де, притулившись до вікна, стояла Луїза Бурже. Вони мовчали. Секретарка зустріла Мегре стривоженим поглядом — її явно непокоїло, як поставиться до неї комісар після вчорашнього візиту до Сюрте.