Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Тут усю ніч стояв один інспектор, а другий мав охороняти його цілий день.
— Схоже на те, що вбивця взяв його пістолет.
Ляпуент теж нічого не знайшов. Заклавши руки в кишені, комісар зійшов униз по сходах і зазирнув у маленьке кругле віконце, про яке йому говорили.
Він побачив невеличку кімнатку з розстеленим ліжком, дзеркальною шафою, газовою плиткою, столом з телефоном та етажеркою з кількома книгами. Посеред кімнати, осідлавши стілець, сидів швейцар і застиглими очима дивився перед себе.
Комісар тихенько постукав. Швейцар здригнувся і якийсь час дивився на Мегре, кліпаючи очима. Потім встав і відчинив двері.
— Ви впізнали мене? — запитав він із страхом і недовірою на обличчі.
У Мегре ще з учорашнього дня було враження, що він його десь бачив, але не міг пригадати, де саме.
— А я вас одразу впізнав.
— Хто ти?
— Ви мене, мабуть, не пам'ятаєте, бо я був зовсім малий, коли ви поїхали…
— Поїхав звідки?
— Та з Сен-Фіакра, звичайно! Ви не пригадуєте Ніколя?
Мегре його дуже добре пам'ятав. Це був старий п'яниця, який наймитував на різних фермах, а по неділях дзвонив у церкві. Він жив у халупі край лісу, і казали, що він їсть круків та тхорів.
— Це мій батько.
— Він ще живий?
— Ні, давно помер.
— А ти відколи в Парижі?
— Хіба ж ви не читали в газетах? Та навіть мій портрет надрукували. У мене в селі були неприємності. Лиш потім зрозуміли, що я зробив це ненавмисне.
В нього було низьке чоло і цупке, мов щетина, волосся.
— Розкажи докладніше.
— Я браконьєр, це факт. Цього я не заперечував.
— Ти вбив лісника?
— Він завжди мене підстерігав. Їй-бо, того разу я його не помітив. Я полював на козу і раптом почув шелест в кущах…
— А як ти надумався приїхати сюди?
— Я не надумався.
— Тебе розшукав Фюмаль?
— Еге ж. Йому потрібна була надійна людина. Ви ніколи не буваєте в селі, але там вас не забули, вами пишаються, вірте мені. А він, коли розбагатів, повернувся й купив графський маєток.
У Мегре стиснулось серце — навіть те місце, де він народився, було опоганене Фюмалем.
— Розумію, — пробурмотів він.
Чи не був це метод у Фюмаля — оточувати себе людьми, яких він міг завжди тримати в руках? Йому був потрібний не стільки швейцар, як постійний охоронець, як бульдог, і заради цього привіз до Парижа молодика, що дивом уникнув гільйотини.
— Він підсунув хабара прокуророві?
— Звідки це вам відомо?
— Відповідай.
— Ви, може, знаєте, як його звати?
Мегре не знав. Проте навряд чи це щось важило зараз.
— Розповідай, що трапилось учора ввечері.
— Нічого не трапилось. Хазяїн не виходив.
— Коли він повернувся?
— Коло восьмої години. Він хотів вечеряти вдома.
— Сам?
— Ні, з мадмуазель Луїзою.
— Машина була поставлена в гараж?
— Так. Вона й зараз там.
— Секретарка їсть завжди із слугами?
— Це їй приємно… Через Фелікса.
— Всі знають про її стосунки з Феліксом?
— Хіба важко помітити?
— Твій хазяїн теж знав?
Віктор мовчав.
— Ти йому розповів?
— Він якось сам мене запитав…
— І ти йому сказав?
— Еге ж.
— Наскільки я розумію, ти доповідав йому про все, що робилося в домі.
— Він мені за це платив.
— Повернімось до вчорашнього вечора. Ти виходив з цієї кімнати?
— Вечерю мені принесла Жермен.
— Як і щовечора?
— Так.
— Це одна з прислужниць?
— Так.
— Котра саме?
— Та, що старша.
— Більше ніхто не приходив?
— Месьє Жозеф. Він повернувся о пів на десяту.
— Отже, він тут живе?
— А ви не знали?
Мегре не мав жодного сумніву щодо цього.
— Розкажи докладніше. Де його кімната?
— В нього не кімната, а ціла квартира на четвертому поверсі. Це колишня мансарда, але кімнати там більші, ніж над гаражем. Раніше в них жили слуги.
— Відколи він там?
— Не знаю. Коли я приїхав сюди, то вже застав його.
— А ти давно тут?
— П'ятий рік.
— Де обідає цей месьє Жозеф?
— Майже завжди в кафе на бульварі Батіньоль.
— Він жонатий?
— Здається, вдівець.
— Він завжди ночує вдома?
— Завжди, коли не у відрядженні.
— Він часто виїздить?
— Так. Йому доручено контроль за філіями в провінції.
— Ти кажеш, що він повернувся о котрій годині?
— Приблизно о пів на десяту.
— Він нікуди не виходив?
— Ні.
— Був ще хтось?
— Месьє Гайярден.
— Звідки ти його знаєш?