Замах на бродягу

— Так.

— Навіщо?

— Щоб продиктувати листи. Стенограма у мене в блокноті. Я їх ще не друкувала.

— Важливі листи?

— Нічого особливого. Йому часто спадало на думку диктувати ввечері.

Їй не треба було нічого додавати, щоб Мегре зрозумів дівчину: якщо хазяїн викликав її сюди після робочого дня, то лише з однією метою — принизити. А втім, кого він тільки не намагався принизити за своє життя?

— В нього були відвідувачі?

— При мені не було.

— Він на когось чекав?

— Так. Йому подзвонили по телефону, і після цього він сказав, що я можу йти спати.

— Це о котрій годині?

— Було вже пів на десяту.

— Ви зразу пішли спати?

— Еге ж.

— Сама?

— Ні.

— Де міститься ваша кімната?

— Там, де й інших слуг, — над колишніми стайнями, які тепер правлять за гаражі.

— Крім пана Фюмаля та його дружини, в цьому будинку ніхто не спить?

— Якщо не рахувати Віктора, ніхто. Він спить внизу, на першому поверсі.

— Це той швейцар?

— Він також лакей, сторож та кур'єр.

— Він жонатий?

— Наскільки мені відомо, ні. Він живе в маленькій кімнатці з круглим віконцем, що виходить у вестибюль.

— Дякую вам.

— Що я маю робити?

— Чекати. Коли прийде пошта, принесете її мені. Цікаво, чи там буде ще один анонімний лист.

Йому здалось, що секретарка зашарілась, але впевненості в нього не було. На сходах почулись чиїсь кроки. Потім до кімнати ввійшли заступник прокурора та молодий судовий слідчий на прізвище Планш, з яким Мегре ще не мав нагоди працювати. Слідом за ними увійшов секретар. Невдовзі після них з'явились інспектори поліції.

Луїза Бурже весь час стояла біля вікна у своєму кабінеті, чекаючи вказівок, і саме до неї звернувся перегодом Мегре:

— Хто розмовляв з пані Фюмаль?

— Ноемі.

— Це її особиста покоївка?

— Ні, вона прибирає третій поверх. У пана Фюмаля була спальня — поряд з кабінетом.

— Підіть подивіться, що робиться нагорі, — мовив Мегре і, помітивши вагання секретарки, додав: — Чого ви боїтесь?

— Нічого.

Було принаймні дивно, що дружина небіжчика і досі не спустилася до місця пригоди і що нагорі так тихо.

Після появи Мегре Ляпуент, нікому про це не кажучи, нишпорив по спальні Фюмаля, шукаючи зброю. Це була велика простора кімната, обставлена в стилі ампір, з широким розстеленим ліжком, на якому лежала наготована піжама та халат.

Крізь вузькі вікна до будинку ледве проникало світло, і довелось увімкнути лампи; фотографи тут і там клацали апаратами, в кутку перешіптувалися поміж собою представники прокуратури, чекаючи, поки прибуде лікар-криміналіст.

— У вас є якісь здогадки, Мегре?

— Жодних.

— Ви його знали?

— Я знав його ще по школі, і вчора він завітав до мене. Щоб домогтися захисту з нашого боку, він скористався протекцією самого міністра.

— Захисту проти кого?

— Він кілька днів підряд одержував анонімні листи з погрозами.

— Ви нічого не зробили?