Замах на бродягу

Не встиг Мегре знову сісти за стіл, як до кабінету нечутною ходою ввійшов Люка з текою в руках. В повітрі враз запахло ліками.

— Ти його бачив? — похмуро запитав Мегре.

— Кого, патроне?

— Типа, який щойно вийшов.

— Я мало не напоровся на нього, але й не глянув з обличчя.

— Даремно. Якщо я не помиляюсь, тут ми матимемо більше мороки, ніж з англійкою.

Слово, що його вжив Мегре, було значно сильніше, ніж «морока». Настрій у нього був украй пригнічений. Він завжди ненавидів Фюмаля і не забув того зла, якого було заподіяно його батькові, але й не міг пробачити собі, що так ганебно піддався почуттям.

— Хто це? — запитав Люка, кладучи папери на стіл,

— Фюмаль.

— А, м'ясний король!

— Ти його знаєш?

— Мій тесть цілих два роки працював бухгалтером в одній із його контор.

— Ну, і якої він думки про нього?

— Він вирішив, що краще перейти на іншу роботу.

— Хочеш взятися за це? — Мегре простяг інспекторові пачку анонімних листів. — Про всяк випадок, покажи їх Моерсу.

В лабораторії вміють примусити який завгодно документ заговорити зрозумілою мовою. Моерс знав усі гатунки паперу, чорнила, можливо, навіть олівців. Не виключено також, що на листах будуть виявлені знайомі відбитки пальців.

— Що ми зробимо для його захисту? — запитав Люка, прочитавши листи.

— Не знаю. Спочатку пошли кого-небудь на бульвар Курсель. Скажімо, Ваше.

— Всередину будинку?

Мегре замислився.

Дощ перестав, але погода не стала кращою. Знявся холодний вологий вітер, який зривав капелюхи з перехожих і тріпав поли їхніх пальт.

Ті, що йшли по мосту Сен-Мішель, низько нахиляли голови, — ховаючи обличчя.

— Знадвору. Нехай візьме кого-небудь із собою, щоб краще ознайомитись з місцевістю. А ти піди і поглянь, чи нема чого цікавого в конторах на вулиці Рамбюто і площі Віллет.

— Ви гадаєте, що є справжня небезпека?

— В усякому разі, з боку самого Фюмаля. Якщо ми не виконаємо його бажання, він знов побіжить до міністра, і тоді нам не минути халепи.

— А що він хоче?

— Коли б я знав.

Це була правда. Мегре і досі не зовсім розумів, чого саме так настирливо домагався його давній знайомий.

— Ти обідатимеш удома?

Було вже за полудень, час обіду. Раніше Мегре завжди обідав дома, але за останній тиждень йому вже тричі довелося підживлятися в ресторанчику на площі Дофін: дружина була на прийомі в зубного лікаря. Їсти в самоті він не любив.

Люка згодився розділити товариство свого патрона. В ресторанчику, як завжди, біля стойки було кілька інспекторів, і комісар та його супутник зайшли з чорного ходу до маленької тильної кімнати з старомодною грубкою, де Мегре відчував себе майже як удома.

— Що ви скажете про рагу з білого м'яса? — запитав хазяїн.