Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Коли гості оточили установку, Гуго, як справжній артист, підняв руку вгору. Запала тиша. Тільки глухо гуло під ногами.
— Шановні гості! — голосно промовив Гуго. — З вашого дозволу я передам до рук його величності герцога оцей пенал з гранулами графіту. Хто хоче пересвідчитись, що це саме графіт, а не якась інша речовина, звертайтесь, прошу, до пана державного експерта доктора Вагнера. Йому я теж передаю пенал… Щоб ні в кого не виникло ніяких сумнівів, третю заготовку я даю шановному міністрові господарства геру Ерхарду. До камери ми можемо заправити графіт з будь-якого з цих пеналів. — На ваш вибір, панов!
«Господи, він поводиться як фокусник з цирку, — подумав Хорст і відчув, що червоніє від сорому. Проте, видно, Гуго таки краще за нього знав психологію шановної публіки — вона сприймала його гру як належне. Огрядні пани мало не лізли на плечі один одному, аби на власні очі пересвідчитись, що все тут без обману. Герцог і міністр покрутили в руках пенали, але висловлюватись не поспішали, чекали, що скаже державний експерт. А той витримав належну паузу і, коли всі повернули до нього голови, авторитетно промовив:
— Графіт, панове…
— А в мене? — подав свій пенал великий герцог.
— І у вас теж… Поза всяким сумнівом. Усі три заготовки — чистісінький графіт.
Вагнер передав заготовки операторові.
— Перемішайте гранули, Антоніо, — Гуго підійшов до столика, вийняв з кишені чистого носовичка і витер руки. — Та що це з вами, любий Антоніо? Хіба можна так хвилюватися? Дайте я сам…
Він узявся перемішувати в тиглі графіт. Гості напружено стежили за кожним його рухом. Потім Гуго власноручно заправив тигель до камери.
Поволі опустилась масивна металева заслонка, яка герметично закрила внутрішню камеру. Продзвенів дзвоник, і над дошкою приладів спалахнув зелений вогник.
— Хвилину уваги, панове! — Гуго підійшов до поручня, за яким стояли Хорст, великий герцог, Ерхард, Штюпнагель і Вагнер. — Поки відбувається таїнство перетворення графіту в алмаз, я дозволю собі нагадати вам, вельмишановні панове, що ще 1880 року Ханней отримав штучні алмази, які нині зберігаються в Британському музеї. Технологія його дослідів була на диво простою. Ханней знав, що вуглець перетворюється в алмаз за рахунок ущільнення кристалічної структури молекул, а тому виготовив вісімдесят схожих на гарматні стволи труб, заправив до кожної труби суміш з парафіну, гасу, кісткового масла і літію і нагрівав кожну з труб протягом чотирнадцяти годин. Труби розлітались, як фугаси. З вісімдесяти лишилось три, і саме в них були отримані ті одинадцять невеличких кристаликів, які можна побачити сьогодні на стенді Британського музею. Потім для дослідників настала смуга невдач. Згодом добути тверді кристали зумів Муассан. Його сучасники тривалий час вважали їх алмазами, однак то були карбіди. Невдача спіткала і Чарлза Парсонса. Ні потужні преси, ні найрізноманітніші сполуки вуглецевих речовин не допомогли йому отримати алмази. Фальшивими виявились і штучні алмази нашого співвітчизника Карабачека, який виставляв свої «здобутки» в музеї Гарвардського коледжу. Англійські фізики з допомогою рентгенівських установок дослідили алмази, добуті штучним способом. Всі вони виявилися фальшивими, окрім кристалів Ханнея, хоч тиск у його трубах не перевищував двохсот атмосфер. Цю загадку довго не могли розгадати, але ми… — Гуго витримав паузу і повернувся до оператора, над головою якого вже світилось яскраве табло з написом: «Увага!» — Ми розгадали її! Лише кілька секунд відділяють вас від історичного моменту! — В очах Гуго знову заблищали мефістофельські вогники. Він пружною ходою обійшов установку. Повернув якийсь важілець на дошці приладів, поглянув на годинник.
Ці кілька секунд видалися присутнім вічністю. Напруження досягло свого апогею. Хорст стояв ні живий ні мертвий. Голова йому йшла обертом, його нудило. Здавалося, ще хвилина, і він знепритомніє. Ганьба нависла над ним, наче ніж гільйотини. Гуго, власне, нічим не ризикує, тому й викаблучується перед цими неофітами. Та коли й зараз не буде алмазів, репутація барона Торнау зрівняється з репутацією барона Мюнхгаузена. Тоді йому вже ніколи не піднятися, не вийти на дорогу, якою ходять порядні люди! Весь вік доведеться жити з тавром фальшивомонетника й афериста!
Хорст дивився, як поволі розсуваються заслонки камери, як Гуго з допомогою механічного захвата дістає тигель, ставить його ближче до глядачів, і все те проходило перед ним, наче у сні.
— Тобі недобре, Хорсті? — Юта взяла його за лікоть. — Ходімо звідси. Вийдемо на повітря.