Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Треба б їхню машину в двір загнати, а то примітна дуже, та й патруль ось-ось наскочить. Глобке поглянув на годинник. Господи, як повільно тягнеться час! Ще цілих півгодини. Якби знати, що може трапитись за ці півгодини? Він підвівся і попрямував до дверей. Спочатку глянув через невеличке заґратоване віконечко до зали. Все ніби гаразд. За столиками лишилися тільки гіркі п'яниці. Ті двоє, що приїхали «хорхом», здається, заспокоїлись, повечеряли і про щось гомонять між собою. Глобке ще раз поглянув на годинник. Ні, таки треба сказати, щоб прибрали з очей машину.
Глобке вийшов за стойку бару, покрутився біля буфета і непомітно зробив знак, щоб хтось із приїжджих підійшов до нього.
— Шнапс, бітте… Айн шнапс… — вмостився на високий стілець Фурман. Хазяїн спритно виконав замовлення і, поки його руки пурхали над мармуровою стойкою, встиг сказати:
— Опівночі на вас чекають у замку… Поїдете путівцем. Біля пам'ятника повернете до костьолу і повз нього на лугову дорогу, а там замок видно. Вас зустріне пан управитель… Решта з ним… Як вам шнапс? Чи смакує?
— Дякую, — Фурман кинув на стойку гроші.
— Знаєте, у нас тут часто навідується патруль, то я б радив прибрати з очей вашу машину.
— А куди я її приберу? До кишені, чи що?
— Можна поставити у двір, тільки треба заїхати з другого кварталу. О господи, про вовка помовка… — хазяїн з червоного став білим. До «хорха» підходили сержант з пов'язкою на рукаві і солдат з автоматом під пахвою. Глобке прочинив двері на кухню.
— Сюди! Швидше!
Фурман вхопив Славка, що вже куняв за столиком, і потяг його за хазяїном на кухню. Вискочили вчасно. За мить до зали вже заходив патруль радянської військової комендатури.
— Прошу всіх залишатися на місцях! — наказав сержант. — Перевірка документів!
Тим часом хазяїн уже виводив своїх «гостей» на задній двір ресторану.
— Тепер вам треба якось до машини… Вона за рогом…
— Почекаємо тут, — сказав Фурман. — Патрульні перевірять документи і підуть, тоді й ми…
— А як сюди заглянуть? — перелякано запитав Славко.
— Можуть, можуть… Ой, ой, ой!.. От лиха біда!..
Фурман глянув на хазяїна, якого трусила пропасниця.
Злість і презирство разом зринули й виповнили душу тупою рішучістю. Загнав у ствол парабелума патрон, прочинив хвіртку.
— Вперед, і поводьтесь спокійно.
— А мені навіщо? Мені не треба…
— Покажете дорогу, шановний…
— Рушай! — Славцьо турнув хазяїна межи плечі.
Всі троє вийшли на вулицю і рушили тротуаром. До «хорха» лишалося кроків десять, коли, порівнявшись із входом до ресторану «Нахтігаль», Глобке, мов щур, кинувся до дверей. Фурман упіймав його за комір і штовхнув у прочинені Славцьом дверцята машини. Вони вскочили слідом. А з вікна дивився на них сержант з пов'язкою на рукаві. «Хорх» ревнув потужним мотором і задом вилетів на дорогу. Заскреготали гальма.
— Стій! Стріляти буду! — закричав з дверей солдат і вистрелив угору.
Від патрульного «віліса», що стояв на трасі, до них кинувся офіцер і двоє солдатів з автоматами.
— Стріляй, Славку! — крикнув не оглядаючись Фурман. В ту ж мить з вікна ударив шмайсер. Офіцер заточився і впав на асфальт.
Важка машина вже набирала швидкість. Проскочили один поворот, другий і під вереск балонів завернули у вузеньку вуличку. Пам'ятник рицарю, що спирався на оголений меч, лишився позаду. Вуличка вивела до костьолу. За ним промайнув березовий гайок і відкрився широкий, всипаний купами дерев, кущів і красносталу луг. Попереду, на тлі темно синього неба, маячіло важке громаддя замку. Дорогу ледве було видно, проте Фурман не вмикав фари. Боявся, щоб не помітили з патрульної машини, що, певне, вже мчала за ними.
Добре, якби у замку здогадались і приготували все, що вони мають забрати з собою для пана Ріко. Тоді можна було б, не гаючи часу, махнути за Дунай, а там уже шукай вітра… Тепер через КП, що на мосту маршала Малиновського, доведеться пробиватися з боєм. Про події в Гльогніці скоро повідомлять на всі пропускні пункти. Добре було б замінити машину, бо тепер скрізь шукатимуть «хорха».