Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
А тим часом «кондор» уже випускав закрилки і заходив на освітлену вогнями посадочну смугу. Ще хвилина, і ось уже котяться бетонкою колеса, а поряд мчать машини з солдатами. Літак скрегоче гальмами і зупиняється. Мить нелюдського напруження. В темряві скрикує Шпинь. І раптом гучна команда Ромера: «Всім сидіти на своїх місцях!»
Тієї ж миті спалахує світло, і всі бачать плечисту постать Ромера, що з пістолетом у руці стоїть біля дверей. Але чому він цілиться у своїх, а не в бік дверей, які тим часом відчиняє його ліва рука? Чути лайку солдатів, що лізуть до літака з автоматами напоготові:
— Вихаді! Мать вашу!.. Па аднаму вихаді!
Першого на бетонку викидають Шпиня, потім сотника. Андрій поволі підводиться і йде до дверей, залишивши свого автомата на місці, де сидів, однак його грубо хапають за підняті догори руки, викручують їх назад і штовхають у двері. Він падає.
— Встать!
Андрій підводиться, його обшукують, вивертаючи кишені, забирають пістолет, ножа і навіть леза для гоління.
— Вставай, свінья! Ілі оглох?! — це стосується Бовкуна, але той не ворушиться. Лежить долілиць на бетонній плиті. Його смикають, б'ють носаками під ребра — ніякої реакції.
— Готов! Ампулу разгриз, ідіот!
Бовкуна беруть за руки й за ноги, несуть до критої машини, куди вже запхнули інших, і, розгойдавши, кидають на підлогу. Тіло сунеться по гофрованому металу і впирається в перегородку, за якою сидять конвоїри. Андрій озирається. Куди дівся Ромер? його ніде немає. Грюкають двері, і машина зривається з місця.
Ні, не такою уявляв собі Андрій зустріч з радянськими солдатами. Розумів, що ніхто із шпигунами особливо панькатись не буде, але надто вже брутально з ними повелися. Куди їх везуть? Машина була схожа на ту, в якій його везли після американського суду вулицями Мюнхена. Помітивши клеймо фірми, Андрій подумав, що це, певне, машина трофейна. В Радянській Армії багато американських студебекерів, вілісів, доджів… Проте сумніви не полишали його. Щось тут не так… Чому немає Ромера? Де ділися льотчики? Чи, може, вони як американські військовослужбовці, офіцери союзницької армії, заслуговують на інший «прийом»? Біля літака стояв іще студебекер, на якому підкотили солдати. З усього було видно, що росіяни. А грубість у такій ситуації — річ цілком виправдана. Адже затримали літак з диверсантами. Літак, який спорядили й відправили на радянську територію представники союзницької армії. Тут не до дипломатичних церемоній.
Двері машини з гуркотом відчинилися.
— Вихаді!
Їх. випхали на подвір'я, з усіх боків затиснуте глухими стінами.
— Рукі за спіну! Шагом марш!
Ішли довгим покрученим коридором. Стіни голі, лампочки під стелею ледве блимають, і раптом — навстіж розчинені двері й море яскравого світла. Андрій не одразу розгледів, хто сидить за широким дубовим столом. А коли роздивився, не повірив власним очам: перед ним сиділо троє… американських офіцерів і кілька панів у цивільному. Невже так швидко запросили американських представників? Неймовірно! Чому ж тоді за столом немає радянських офіцерів? А може, ці пани в цивільному… Ні, це не радянські люди… Андрієві знову згадалося клеймо фірми, яка виробляла в Нюрнберзі кузови для тюремних машин. Не підвела його пам'ять, не дала попастися на подвійний гачок американської розвідки, яка влаштувала їм перевірку, переодягнувши у форму радянських солдатів недобитих власівців. Американці не звикли кидати гроші на вітер. До того ж були ще причини, про які не знали навіть ті, хто сидів зараз за столом.
Люди за столом чомусь не здавались Андрієві головними дійовими особами. Все відбувалося, наче у лихому сні. Його не полишало відчуття, що ось зараз прочиняться двері і з'явиться хтось реальний, пожене. Їх на допит, потім посадить у камеру, словом, усе стане на свої місця. Переляканий Грицько Шпинь теж ніяк не міг збагнути, що з ними відбувається. Правда, коли побачив, що пани в цивільному зацікавились новенькими купюрами, його страх подвоївся. Він уже бачив, як офіцер, що назвався представником Інтерполу, роздивлявся вилучені в нього долари. При тій згадці Гриць почув себе так, ніби його посадили на палю. «Боже! Невже й тут дістали? Але ж там були долари, а тут англійська валюта… Ні, в тій купі, що вивалили з ящика, були й фунти стерлінгів. То він потяг тоді долари, бо за них можна було купити все, що хочеш, не міняючи на марки… Можна купити все, тільки розуму не купиш. Оце вже точно прийшов твій кінець, Грицюню. Клямка!»