Казки народів світу

Коли всі наїлися й напилися, столики прибрали, а в іншій великій залі поставили столики з солодощами й плодами, і всі перейшли туди і знову їли та пили досхочу.

А майстри, торговці коштовностями і ювеліри тим часом працювали біля граток. Цар підійшов подивитися на їхню роботу й побачив: вона дуже відрізняється від того, що було зроблено вночі, і збагнув, що його майстри не здатні виконати таке завдання. До того ж торговці коштовностями сказали цареві, що смарагдів, які є в його скарбниці, не вистачить на гратки, і цар звелів узяти скільки треба самоцвітів з іншої, більшої скарбниці, а коли й тоді не вистачить, то взяти самоцвіти, які підніс йому Аладдін.

І майстри брали смарагди з великої скарбниці, аж поки вибрали всі, а тоді взяли самоцвіти, які підніс Аладдін, але їх теж не вистачило.

Цар наказав своїм візирам, щоб кожен, у кого є самоцвіти, віддав їх майстрам, а навзамін узяв собі золота із царської скарбниці,— і візири принесли те, що мали, але не вистачило й цих самоцвітів.

Аладдін пішов глянути на роботу майстрів і побачив, що до кінця ще дуже далеко. Тоді він наказав майстрам розібрати все, що вони зробили, повернути самоцвіти візирам, а цареві віддати ті, що їх було взято з його скарбниці.

І майстри розібрали гратки й повернули самоцвіти їхнім власникам. Візири дуже зраділи.

Коли цареві принесли смарагди, він дуже здивувався. Сів він на коня та й поїхав до Аладдіна.

Аладдін потер лампу, і перед ним з’явився джин і вигукнув:

— Наказуй, о мій повелителю!

— Я хочу, — мовив Аладдін, — щоб ти добудував ті гратки на вікні, що їх я звелів лишити недоробленими.

— Слухаю і корюся! — відповів джин і вмить виконав Аладдінове завдання.

Але тут увійшов цар і спитав Аладдіна:

— Навіщо, сину, ти дозволив майстрам розібрати те, що вони вже зробили?

— О царю часу, — відповів Аладдін, — коли я побачив, що майстри забрали всі самоцвіти з твоїх скарбниць та зі скарбниць вельмож твого царства й не зробили навіть половини роботи, то звелів їм розібрати все зроблене і повернути самоцвіти власникам. А гратки я добудував сам. Підійди, о царю, й подивися.

Цар підійшов і побачив, що гратки дороблено дуже вмілою та вправною рукою, і зчудувався з Аладдінового хисту. Обійнявши його, він вигукнув:

— Нікому не зрівнятися з тобою, сину мій! Навіть великі царі на це не здатні!

Потім цар зайшов до своєї дочки, царівни Бадр аль-Будур, трохи посидів у неї, а тоді повернувся до себе в палац.

Аладдін щодня виїздив зі своїм почтом у місто, і його невільники кидали городянам золото. Він заходив у мечеть і творив там полуденну молитву. І всі полюбили його, і слава про нього покотилась по всій країні.

Він часто вирушав на полювання або їхав на головний майдан і ставав до герцю з лицарями та воїнами і всіх перемагав. А дружина, царівна Бадр аль-Будур, день від дня кохала його дужче.