Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Слухаю і корюся, моя кохана! Я піду на базар і куплю все, що треба для вечері.
Він подався на базар, купив міцного вина й повернувся до царівни, а невільниці поставили перед ними столик і подали вечерю. І коли царівна та магрібинець стали їсти й пити, невільниці весь час підливали йому вина, аж поки голова в нього пішла обертом. І тоді царівна Будур мовила:
— У країні, де я народилась і жила, заведено, щоб дівчина сама наливала коханому останній келих вина.
Царівна налила келих вина, непомітно кинула туди дурман і подала магрібинцеві, а той випив вино воднодух і за хвилину впав долілиць непритомний. Тоді невільниця мерщій погукала Аладдіна й відчинила йому двері. І коли Аладдін зайшов і побачив, що магрібинець лежить непорушний, він вихопив з піхов меча і враз зітнув йому голову, а потім повернувся до царівни Бадр аль-Будур і сказав:
— Вийди звідси! І невільниці хай вийдуть теж.
Царівна вийшла, і невільниці посунули за нею й зачинили двері, і тоді Аладдін вийняв з-за пазухи в магрібинця лампу й потер її. Тієї ж миті перед ним з’явився джин і мовив:
— Наказуй, о володарю!
— Я хочу, щоб ти повернув цей палац на те місце, де він стояв! — звелів Аладдін.
І джин відповів:
— Слухаю і корюся!
А тоді Аладдін вийшов у іншу кімнату, обійняв свою дружину й поцілував її, і вона поцілувала його, а джин переніс палац і поставив його на те місце, де він стояв.
І Аладдін з дружиною сіли до вечері й почали їсти, пити та веселитися, аж поки настав час спати, і вони лягли й заснули, раді та щасливі.
Цар, батько царівни Бадр аль-Будур, гірко плакав і тужив за дочкою й щодня визирав із вікон, повторюючи:
— А що, коли зараз я побачу свою кохану дочку?..
Якось уранці цар визирнув з вікна — і побачив перед собою палац! Він подумав, що марить, і почав щосили терти очі й придивлятися. Та палац як стояв, так і стояв.
Цар гукнув слуг і наказав:
— Приведіть мені коня!
І він скочив у сідло й поїхав до палацу свого зятя, і Аладдін вийшов йому назустріч і привітав, а тоді повів царя до царівни Бадр аль-Будур.
І царівна мовила:
— О батьку, подякуймо ласкавій долі! Але яким чином перенесено сюди палац, я не знаю. Коли Аладдін убив чаклуна, він сказав мені: «Вийди зі своїми невільницями!» — і я вийшла.
І тоді Аладдін обізвався:
— О царю часу, я нічого не зробив, тільки витяг у магрібинця з-за пазухи чарівну лампу й звелів джинові — її рабові — перенести нас у твою країну. Уставай же, щасливий царю, і подивись на цього злого чаклуна, який лежить у сусідній кімнаті.
Цар підвівся й пішов туди і побачив мертвого магрібинця.
Він обійняв і поцілував Аладдіна, подякував йому за клопоти і мовив:
— Сину мій, не гнівайся на мене! Мій вчинок заслуговує на прощення: адже царівна — моя єдина дочка.
І цар звелів улаштувати свято з нагоди порятунку царівни Бадр аль-Будур, а тіло магрібинця спалити й розвіяти попіл за вітром.
Проте розповідають, що в того клятого магрібинця був старший брат, теж чаклун, іще зліший та підступніший за нього. І сталося так, що він почав ворожити на піску й склав гороскоп, аби довідатись про долю брата. Дізнавшись, що той загинув, брат заплакав, зажурився й почав ворожити знову — хотів дізнатися, де саме й чому він загинув. Пісок показав, що брата вбито в далекій країні, а тіло його спалено й попіл розвіяно за вітром, а зробив це юнак на ім’я Аладдін. Прочитав чаклун на піску і про лампу.
Він зібрався в далеку дорогу й поїхав у ту країну, де жив Аладдін. Прибувши в столицю, чаклун оселився в заїзді, два чи три дні відпочивав, а тоді почав вигадувати чари, щоб погубити Аладдіна.
Потім він вийшов на вулицю й незабаром побачив гурт людей, які грали в шахи, і почув, що вони балакають про дуже побожну бабусю на ім’я Фатіма, яка жила за містом і приходила в місто двічі на тиждень, і люди прославляли її й віддавали їй шану.
І брат магрібинця мовив до одного з гравців:
— Шановний, я хотів би знати, де живе Фатіма. Я чужоземець і попав у біду, тож хочу, щоб ця жінка помолилася за мене. Може, тоді аллах вибавить мене з біди.
І той чоловік повів чаклуна за місто й здаля показав житло Фатіми (а та побожна Фатіма жила в печері на вершині гори). Магрібинець подякував йому за ласку й повернувся до заїзду.
Наступного дня він знову вийшов на вулицю. А саме цього дня Фатіма завітала в місто.
Магрібинець, бродячи вулицями та майданами, побачив, що люди стоять юрбами, і спитав, чого вони зійшлися. Йому відповіли, що це товпляться ті, хто хоче побачити благочесну Фатіму.