Казки народів світу

Візир не здобувся на відповідь.

Цар вийшов у залу і побачив у вікно, що до нього їде Аладдін, а невільники кидають людям гроші, і люди радісно вітають його.

Цар обійняв і поцілував Аладдіна, а потім повів його в найбільшу та найрозкішнішу залу. Там були накриті столики, і цар посадив Аладдіна по праву руку від себе, разом з емірами, візирами та вельможами. І всі вони їли, пили й веселилися, а цар поглядав на Аладдінову матір і дивувався з її пишного вбрання.

І в палаці, і в місті, і в усьому царстві почалося бучне свято, і люди приходили милуватися на дивовижний палац, що його звів за ніч Аладдінів джин, і казали:

— Присягаємось аллахом, цей юнак гідний високої честі — стати царським зятем! Хай береже його доля.

Коли вони попоїли, Аладдін попрощався з царем, сів на коня і поїхав до свого палацу, щоб підготуватися до зустрічі царівни Бадр аль-Будур.

Надвечір цар звелів візирам, емірам, вельможам, а також воїнам та рабам сідати на коней, і сам він сів на коня, і всі поїхали на головний майдан. Аладдін теж виїхав на майдан і почав показувати свою спритність, і всі захоплено дивилися на нього. Царівна з вікна палацу теж дивилася на Аладдіна, і в серці її спалахнуло кохання.

Потім цар і Аладдін повернулися кожен у свій палац, а коли настав вечір, візири й вельможі повели Аладдіна до лазні. Він скупався, вийшов з лазні, сів на коня й поїхав до свого палацу, а чотири візири йшли попереду й провели його до самісіньких дверей, а тоді повернулися до царського палацу. Царівна була вже готова. В супроводі візирів, невільниць та рабинь вона подалася до палацу Аладдіна.

Сім разів показали наречену Аладдінові — щоразу в іншому вбранні,— а потім царівна Будур оглянула палац, дивуючись з його пишноти: золотих світильників, прикрас із смарагдів та яхонтів, мармурових стін, викладених яшмою.

Нарешті накрили столики для весільної вечері, і всі їли, пили й веселилися. Вісімдесят прекрасних невільниць грали на музичних інструментах, і чаші й келихи ходили по колу, і була це ніч, подібної до якої не пам’ятав ніхто навіть із найстаріших старців.

Коли ж настав ранок, Аладдін перевдягнувся, поснідав, сів на коня й поїхав у палац до царя. Той радісно зустрів його, обійняв і посадовив по праву руку від себе, а еміри та вельможі підійшли й привітали його. Після цього цар наказав накрити до сніданку, і всі їли, пили й веселились, аж поки вдовольнилися. І тоді Аладдін мовив:

— О царю часу, коли твоя ласка, чи не завітаєш ти до мене і дочки твоєї — царівни Будур — на обід? І я запрошую також усіх твоїх візирів, емірів та вельмож.

— Ти гідний цього, сину мій, — відповів цар.

Всі вони посідали на коней і поїхали з Аладдіном у його палац. І коли цар увійшов туди, то, зачудований і замилуваний багатством і пишнотою, звернувся до візира: