Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
І джин відповів:
— Слухаю та корюся! — і тієї самої миті зник.
Аладдін, побачивши, що царівна Бадр аль-Будур стоїть перед ним, мовив:
— О кохана, я наказав принести тебе сюди не для того, щоб принизити твою честь, а щоб перешкодити іншому зробити це!
А царівна Бадр аль-Будур стояла перелякана і вся тремтіла.
Аладдін поклав між собою та царівною меч і проспав поряд з нею до ранку, а візирів син провів у брудному льоху найчорнішу в своєму житті ніч. А коли настав світанок, з’явився джин, не чекаючи, поки Аладдін потре лампу, і полетів разом з царівною та візировим сином у палац і поклав їх в опочивальні так, що ніхто цього не бачив, а ті нетямились зі страху, відчуваючи, що їх переносять з місця на місце.
Не встиг цей раб із роду джинів покласти молодих в опочивальні, як сам цар з’явився провідати дочку Бадр аль-Будур. І коли візирів син почув його кроки, він схопився на ноги, хоч йому дуже хотілося зігрітися й відпочити — адже він просидів усю ніч у холодному вогкому льоху.
Цар підійшов до своєї дочки, поцілував її поміж очей і побажав їй доброго ранку, але царівна не відповіла йому, і він побачив, що обличчя в неї сумне та сердите. Цар знову заговорив до неї, але знову не діждався відповіді. І тоді він вийшов, подався до своєї дружини-цариці й поскаржився на дочку.
— О царю часу, молодята після весілля завжди ніяковіють! Не гнівайся на дочку. А я піду до опочивальні й побалакаю з нею.
Цариця вбралась і пішла до дочки, поцілувала її й побажала доброго ранку, та царівна не мовила жодного слова у відповідь. І цариця подумала, що з ЇЇ дочкою, мабуть, трапилось щось лихе.
— Донечко, — мовила вона, — що це з тобою? Я прийшла, щоб глянути на тебе і побажати доброго ранку, а ти не відповіла мені й так само мовчала, коли до тебе завітав батько.
Тут царівна Бадр аль-Будур підвела голову і сказала:
— О матінко, не гнівайся! Я справді повинна була зустріти тебе з шаною й повагою, але, певно, ти мені вибачиш, як почуєш, чому я промовчала на батькове і на твоє привітання. Тільки-но спустилася ніч, якийсь страхітливий велетень підняв мене та мого нареченого й переніс у темне і брудне місце…
І царівна Бадр аль-Будур розповіла матері про все, що трапилось уночі.
— О донечко, — відповіла мати, вислухавши її,— не кажи цього нікому, бо подумають, що ти згубила розум. Слава аллахові, що ти приховала це од батька!
— Ні, мамо, — мовила царівна. — Я не згубила розуму! Якщо ти не віриш мені, спитай у мого нареченого.
— Уставай і викинь з голови дурощі,— сказала цариця. — Вберися гарненько й поглянь, як радіє все місто твоєму весіллю. Послухай, як грають сурми й сопілки і б’ють барабани!
Вона покликала служницю, і та вбрала царівну, а мати пішла до царя й сказала, що дочці приснився сьогодні лихий сон. Потім вона послала по візирового сина й спитала, чи правду каже її дочка, — але син візира, боячись, що в нього заберуть дружину, все заперечив.
— Я нічогісінько не знаю! — водно торочив він.
Отож цариця й вирішила, що дочці примарилось уві сні те, що вона розповіла.
А люди в місті гуляли до самісінького вечора, а коли настав час лягати спати, Аладдін знову потер лампу і, тільки-но джин з’явився перед ним, звелів зробили все так, як і минулої ночі. Раб лампи зник і за мить повернувся, несучи царівну та візирового сина. Як і першого разу, візирового сина Аладдін кинув у льох, поклав між собою та царівною меч і спокійно заснув поряд з нею. А на світанку раб із роду джинів повернувся і відніс царівну й візирового сина назад у палац.
Цар уранці встав, одягнувся і пішов до дочки. І коли син візира почув його кроки, він швиденько вислизнув з опочивальні, трусячись від холоду та страху.
Цар побажав дочці доброго ранку і спитав, як вона себе почуває, але царівна мовчала так само, як і вчора. Цар нарешті розгнівався. Вихопивши меча з піхов, він закричав:
— Або ти розповіси, що з тобою коїться, або я тебе вб’ю!
Царівна Будур злякалась батькового гніву й мовила:
— Будь ласкавий до мене, батечку! Коли я скажу, що зі мною трапилось, ти мені пробачиш!
І вона про все розповіла.
— Якщо не віриш, спитай у мого нареченого, — докинула вона. — Щоправда, я не знаю, куди його виносив той велетень.
— Чому ж ти не сказала цього вчора, дочко? — спитав цар. — Я б примусив тебе викинути з голови страх, а з серця смуток. Уставай, веселись і розважайся, а ввечері я пришлю в опочивальні сторожу — вона охоронятиме тебе.
Після цього цар повернувся до своїх покоїв і, пославши по візира, спитав його: