Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Я до твоїх послуг, володарю!
Звеселів Аладдін і мовив:
— О рабе персня, я хочу, щоб ти повернув у місто мій палац і мою дружину — царівну Бадр аль-Будур!
Але джин відповів:
— О володарю, цього я не можу зробити! На це здатен тільки раб лампи.
— Ну, то хоч перенеси мене до мого палацу, — сказав Аладдін.
— Слухаю і корюся! — вигукнув джин і умить переніс Аладдіна у країну Магріб, куди раб лампи за велінням чаклуна переніс його палац.
Зрадів Аладдін, побачивши палац, і став думати-гадати, як повернути царівну Будур, та нічого не міг придумати. А що на землю вже спустилася ніч, то він урешті поклав кулак під голову й солодко заснув — адже він не спав майже тиждень. Коли ж настав ясний ранок, Аладдін прокинувся, вмився у струмку, який протікав поблизу, а потім сів під вікнами палацу.
А царівна Будур день і ніч плакала-ридала, побиваючись за чоловіком та батьком, і проклинала магрібинця.
Цього ранку невільниця, яка увійшла до царівни в покої, щоб одягти її, визирнула у вікно й побачила Аладдіна!
— О моя володарко! Підійди швидше — наш володар сидить під вікнами палацу! — вигукнула вона.
І царівна Будур відчинила вікно, і Аладдін підвів голову й побачив її. Вона привітала Аладдіна, і Аладдін привітав її, і серця їхні заполонила радість. Потім царівна сказала:
— Мерщій заходь через потайні двері! Клятого магрібинця саме немає!
Царівна звеліла невільниці, щоб та відчинила Аладдінові двері, а сама побігла йому назустріч, і вони обнялися й заплакали, і Аладдін мовив:
— Люба моя, я хочу в тебе щось запитати. У мене в кімнаті стояла стара мідна лампа. Ти її не бачила?
І царівна Будур зітхнула й відповіла:
— Через цю лампу й сталося з нами лихо, коханий мій.
Аладдін попросив про все розповісти йому, і царівна розповіла, як виміняла в магрібинця стару лампу на нову.
— Вранці я прокинулась і побачила, що палац перенесено сюди, — провадила вона. — І магрібинець признався, що він зробив це завдяки чарам лампи. Тож тепер, коханий мій, ми перебуваємо у самій середині Магрібу.
— Чого хоче від тебе клятий чаклун? Що він тобі говорив? — спитав Аладдін.
І царівна відповіла:
— Він щодня приходить сюди й починає мене вмовляти, щоб я забула тебе і стала йому за дружину. Він каже, що мій батько зітнув тобі голову. І ще каже, що ти був злидарем, сином злидаря, і це він, магрібинець, допоміг тобі розбагатіти. Він клянеться, що кохає мене, але я його ненавиджу!
— А чи знаєш ти, де він ховає лампу? — спитав Аладдін.
І царівна відповіла:
— Він носить лампу в себе за пазухою і не розлучається з нею ні на мить. Але мені він її показував.
Зрадів Аладдін, це почувши, і мовив:
— Я зараз піду з палацу, а ти накажи одній із невільниць весь час стояти біля потайних дверей і відчинити мені, коли я приходитиму. Я вигадаю якусь хитрість проти цього чаклуна!
Аладдін вийшов з палацу й подався в степ. Там він зустрів якогось селянина, зупинив його і сказав:
— Поміняймось одежею, дядечку!
Селянин скинув свою одежу, і Аладдін убрався в неї. Потім він повернувся в місто, купив на базарі два диргеми дурману й пішов до палацу, і невільниця, яка стояла біля потайних дверей, впустила його.
Увійшовши в покої до своєї дружини — царівни Будур, — Аладдін сказав:
— Я хочу, щоб ти перестала плакати й прикинулась, що вподобала чаклуна-магрібинця. Скажи йому, всміхаючись: «Завітай сьогодні увечері, ми разом повечеряємо. Доки мені сумувати?» Піднеси йому кілька келихів вина і в один келих укинь цей дурман. Коли чаклун упаде, погукай мене.
— Все зроблю, як кажеш, коханий мій! — мовила у відповідь царівна Будур.
За велінням царівни принесли обід, і Аладдін попоїв і, вдовольнившись, пішов, а царівна Будур погукала служницю, гарно вбралася й напахтилась. Незабаром з’явився магрібинець і, побачивши, що царівна приязна та привітна до нього, зрадів і звеселився.
А царівна взяла його за руку, посадовила поряд і сказала:
— Любий мій, коли твоя ласка, повечеряй зі мною сьогодні! Доки мені журитись? Я знаю, що вже не побачу свого батька й Аладдіна, тож хочу, аби ти заступив мені їх. Адже в мене нікого більше немає на світі, крім тебе.
Почувши слова царівни Будур, магрібинець дуже зрадів і вигукнув: