Казки народів світу

Аладдінова мати, повернувшись додому, вигукнула:

— Сину, твоє бажання здійснилося! Радій! Цар прийняв викуп за дочку й сказав, що ваше весілля буде сьогодні. Він звелів, щоб ти прийшов до нього познайомитись.

Аладдін, радий та щасливий, подякував матері за ласку й за турботи, а потім мерщій подався в свою кімнату й потер лампу. І джин з’явився перед ним і спитав:

— Чого ти хочеш, мій володарю?

— Відведи мене до царської лазні й принеси таке вбрання, якого ще ніколи не носив жоден цар, — сказав Аладдін.

За мить Аладдін був у лазні. Він вимився, напахтився дорогоцінними пахощами, убрався в препишні й прегарні шати, і джин одніс його додому.

І Аладдін мовив:

— Я йду до царя! Тож приведи мені сорок невільників. Хай всі вони сидітимуть верхи на конях, і хай на конях буде золота збруя. І хай невільники будуть гарно вбрані й при зброї. Двадцять виступатимуть перед мене, двадцять — позад мене. Потім приведи коня — такого, якого не було ще ні в одного царя світу! А ще приведи дванадцять невільниць для моєї матері — прекрасних, як сонце, вбраних дорого й пишно, в намистах, перснях, браслетах і сережках. А для матері принеси такі шати, які носять цариці.

— Слухаю і корюся! — мовив джин, на мить зник і приніс усе, що було наказано.

Аладдінова мати подалася в супроводі невільниць до палацу.

Аладдін сів верхи на баского коня, вишикував перед себе та позад себе невільників і теж вирушив до палацу.

Їхав він містом, і городяни милувалися ним — такий він був гарний, такий пишний супроводив його почет — і вітали його. А невільники, за наказом Аладдіна, кидали людям жмені золотих динарів.

Цар чекав Аладдіна, сидячи в тронній залі, а до брами вислав кількох емірів та вельмож.

І коли Аладдін під’їхав до палацу й хотів злізти з коня, один із шляхетних емірів виступив наперед і сказав:

— О пане, цар звелів, щоб ти зійшов з коня аж біля дверей зали.

І візири та еміри повели Аладдіна до зали, а перед дверима допомогли йому злізти з сідла.

А потім підвели його до царя.

Цар підвівся з трону, привітав та обійняв Аладдіна й посадовив його праворуч від себе.

Аладдін віддав цареві шану й мовив:

— О великодушний царю часу, з великої своєї ласки ти віддаєш за мене дочку, хоч я — найнижчий із твоїх рабів. Уклінно тебе прошу — подаруй мені клаптик землі, щоб я збудував на ній палац, гідний царівни Бадр аль-Будур.

Побачивши, що Аладдін такий гарний і вбраний у препишні шати, що його невільники теж багато вбрані, цар здивувався великим дивом, а візир ледве не сконав од заздрощів.

Потім цар звелів бити в литаври й барабани і повів Аладдіна в іншу залу. Там були накриті столики, і цар запросив Аладдіна до вечері. За вечерею він повів з Аладдіном розмову, і хлопець відповідав так розумно, красномовно та шанобливо, що зовсім зачарував царя.

Після вечері цар послав по суддю та свідків, і вони написали шлюбну угоду, і Аладдін підвівся, щоб іти додому, але цар схопив його за йолу й мовив: