Казки народів світу

І чаклун, оскаженівши, мовив сам собі:

«Я подолав безліч перепон, загнав страхітливих небезпек, аби роздобути чарівну лампу, а цей поганець, син батьків-злидарів, дістав лампу без жодних клопотів! Не жити йому на цьому світі!»

І магрібинець хутенько зібрався й знову вирушив до тієї країни, де жив Аладдін. Прибувши в місто, він оселився в заїзді і два дні нікуди не виходив, відпочиваючи від утоми й збираючись з думками, а на третій день пішов бродити вулицями. І почув він, що всі говорять про Аладдіна, про його хоробрість, великодушність, щедрість та про його палац — справжнє чудо світу.

І спитав магрібинець в одного городянина:

— Хто ж той чоловік, якого ви так хвалите?

І городянин відповів:

— Ти, певно, прибув з дуже далекого краю, якщо не чув про Аладдіна та його палац!

— Так, я чужинець і прийшов з далекого краю, — мовив магрібинець. — Чи не можеш ти провести мене до Аладдінового палацу, щоб я подивився на нього?

І городянин привів магрібинця до палацу, і чаклун, придивившись, збагнув, що палац зведено з допомогою чарівної лампи. Його взяли такі заздрощі, що він мало не луснув. «Я викопаю яму цьому негідникові і вб’ю його! Син злиденного кравця, в якого не було грошей навіть на шматок хліба, має отаке багатство! О недостойний, смерть тобі, смерть! А мати твоя знову прястиме бавовну!» — думав він.

Магрібинець повернувся до заїзду, не тямлячи себе від горя та люті. А потім поворожив на піску й побачив, що чарівна лампа — в палаці, а не в Аладдіна. І, зрадівши, він вигукнув:

— Не все ще втрачено! Є ще надія повернути лампу!

Він подався до мідника й попрохав зробити йому десяток ламп.

— Скажи, скільки вони коштують? Я дам тобі вдвічі більше, — мовив він.

І мідник відповів:

— Слухаю і корюся! — й відразу виконав його замовлення.

Магрібинець забрав лампи, заплатив мідникові гроші й побіг додому. Він поклав лампи в кошик, а тоді вийшов на вулицю й став гукати:

— Гей, хто міняв старі лампи на нові?! Гей, хто міняє старі лампи на нові?

І кожний, хто чув ці вигуки, казав, що цей чоловік несповна розуму.

А магрібинець простував вулицями та майданами, аж поки дістався до Аладдінового палацу. І тоді він знову закричав, а хлопчаки, які бігли слідом за ним, зарепетували:

— Божевільний! Божевільний!

Царівна Бадр аль-Будур саме сиділа біля вікна. Почувши вигуки магрібинця, вона засміялася.

— Ото дивак, — мовила вона до своїх невільниць. — Навіщо йому старі лампи?

Аладдін того дня забув замкнути чарівну лампу у себе в кімнаті. Тож якась невільниця побачила її й сказала царівні:

— О моя пані, в кімнаті нашого господаря стоїть стара лампа. Якщо хочеш, погукаймо цього чоловіка й виміняймо ту лампу на нову! Цікаво, чи правду він каже, чи обманює?