Зарубіжний детектив

На порозі стала жінка років тридцяти восьми. Гарна, з великими блакитними очима, які з виразним здивуванням пройшлися по обличчю Желеховського, його мундирові.

— Доброго вечора, — привітався. — А господиня вдома?

Жінка хитнула заперечливо головою й потім додала:

— Нема. Дзвонила, що прийде пізно.

— Спасибі, — Желеховський завагався. Жінка, було видно, хотіла чимхутчіш замкнути хвіртку, чекала тільки його першого руху. Але капітан не відходив. — Я оце в одній справі, — вагаючись, проговорив. — Можна на хвилинку?

І, не чекаючи запрошення, рушив уперед. Жінка хоч-не-хоч відступила і пропустила його.

Передпокій був яскраво освітлений. Під стіною, на котрій висіла темна картина, що зображувала полювання на слонів, стояли глибокі крісла.

Картина стара й написана з такою експресією, що якусь мить Желеховський вдивлявся в мисливця, що цілився з зарослів у слона… Потім швидко відвернувся від картини.

— Ви квартирантка лікарки?

— Так. Живу в неї від початку.

— Де працюєте?

— В лікарні… — здивовано дивилась на нього. — Я медсестра. Але сьогодні в мене вихідний.

— Ясно…

Не запрошувала сідати, тому стояли одне проти одного. Капітан раптом пригадав.

— Ви, може, та, сестра якої — зам'явся на якусь долю секунди, — померла за таких прикрих обставин?

Мовчала. Лише потім кивнула ствердно.

— Ви знали суддю Мрочека?

— Знала. Давала йому зізнання тоді… в суді, коли…

— А пізніше не бачилися? Він же ваш сусід.

— Сусід, — промовила тихо і непевно.

— Ви що, ніколи між собою не розмовляли?

— Ні! — це прозвучало рішуче й виразно.

— Чому?

Не відповідала.

— Чому? — повторив. — Він же нічого поганого вам не зробив.

— Пані лікарка, — ледь чутно сказала вона, — найкраща людина в світі. Вона не винувата. Я була при операції. Зрештою, на столі лежала моя рідна сестра. Я пояснювала судді. Казала, що обидві ми благали Ясінську. Казала, як це для сестри багато важило. Вона все одно з собою покінчила б, сама зізнавалася про це мені і лікарці. І тоді пані лікарка погодилась. А потім це сталося… Але він не хотів зрозуміти. Йому головне було — папери, а не суд над живими людьми. Не людина — камінь… І якби не те, що у вищому суді були інші судді, які мислили по-людськи, то… Якби вона потрапила до в'язниці, то пропала б.

— Але ж суддя Мрочек не наголошував на тому, що її треба ув'язнити. Отримала покарання умовно, так же? Значить, суд визнав її вчинок тільки як порушення карного кодексу, бо смерть пацієнтки була наслідком операції, зробленої за несприятливих умов. Пішла на риск ради вашої сестри. І не вдалося. А суд, караючи умовно, завжди дає можливість покараному виправитися своєю бездоганною працею, бо ж не замикає його до в'язниці, правда ж?