Зарубіжний детектив

— Ви були з друзями чи знайомими, так?

— Ні… — Мрочек усміхнувся. — Належу до рибалок-одиночок. Не зношу балачок і не випиваю в честь спійманої форельки.

— Але ж ви десь ночували? В якомусь готелі?

— Ні. Взяв з собою ковдру, їжу. Ніч стояла гарна, переспав у машині. Так навіть зручніше: прокинувсь — і за вудку.

— І нікого не зустрічали?

Мрочек похитав головою.

— А коли виїхали з дому?

— У суботу вранці. Якраз був вільний від чергування. А повернувся в неділю ввечері.

— Чому ви про все це розпитуєте? — втрутилась Галина. — Що має спільного риба зі смертю дядька?

— Не знаю… — Желеховський розвів руками. — Найвірогідніше — нічого. Але хотів би уявити для себе «поле пошуків». Слідство може затягтися і не дати наслідків. Зараз ми знаємо тільки одне: що ваш дядько прийняв велику дозу наркотика. Міг всипати наркотик у молоко сам, але, наприклад, можна й гадати, що хтось, зацікавлений у загибелі судді, підкрався вранці, коли молочниця. поставила вже пляшку на порозі, і всипав до неї порошок. Отож цікавить мене, де перебували в неділю рано всі особи, які мали неприязнь до судді або могли в той чи інший спосіб скористатися з факту його смерті.

— Щойно мій чоловік сказав майже це саме — слово в слово — Ясінській. А зараз ви пробуєте обернути все проти нього! — вигукнула Галина. — Чи ви гадаєте, що мій чоловік убив свого дядька, щоб одержати у спадщину цей проклятий будинок з дірявою моторкою і скелетом у стіні?!

— Скелетом? — спокійно перепитав Желеховський. — Як це — скелетом у стіні?

— Дружина сказала в переносному значенні, — спробував усміхнутись Мрочек. — Це означає…

— Ні! Не в переносному! — вона ледве володіла собою. — Треба відкрити йому всю правду. Інакше він завтра скаже, що ти й мене хотів утопити в моторці! — Різко повернулась до Желеховського. — От, щоб ви знали: в стіні! — Вона підбігла, відсунула стола, потім зірвала килим. — Бачите? Це було нашим першим відкриттям тут! Будь ласка, вийміть цеглу й заберіть його звідти!

Желеховський подивився на Мрочека з такою недовірою, що молодий лікар мимохіть усміхнувся, потім кивнув головою:

— Це правда, пане капітан… — тихо сказав. — Він там. Скелет чоловіка, вбитого з вогнепальної зброї. Три золотих зуби спереду. Боюсь, що знаю навіть, хто то, хоч поняття не маю, як він тут опинився. Зрештою, самі переконайтесь…

Він узяв зі столу великий ніж для розрізання паперу й увіпхнув його в стіну, намацавши шпарину між цеглин. Підважив одну цеглину, другу.

— Будь ласка, дивіться. Зараз розширимо отвір.

Капітан підійшов ближче й зазирнув усередину.

— Нічого не бачу…

Мрочек вийняв ще дві цеглини, потім ще.

— Думаю, що тепер уже… — він сам подивився в отвір і раптом нахмурив брови. — Галино, поглянь!

Швидко повиймав решту цегли. Перед ними повністю освітилася ніша в стіні. Вона була порожня.