Зарубіжний детектив

— Як це, пане капітан? У нього півсотні пляшок в такому ящику. От і виймає по черзі, як їде… — вона аж нахилилась до Желеховського. — А що сталося?

— Нічого… нічого… спасибі. Просто поцікавився. Бувайте здорові… — недбало козирнув і попрямував до мотоцикла.

— Бачиш! — прошепотіла жінка до чоловіка. — Мабуть, недостача в молочному магазині! Але щоб Владек у матері крав — ніколи б не повірила. Такий порядний хлопчик на вигляд… Як можна помилятися в людях!

— Не балакай! — її чоловік покрутив головою, нагнувся, струшуючи мошкару з троянди. — Суддя завжди пив молоко, як ішов купатись…

— Боже! — затулила вуста долонею. — Завжди пиві Правда… Аби тільки хоч тебе не запідозрили?

— Мене?

— Він же тебе запакував до в'язниці.

— Нічого я до нього не. мав. Заслужив, то й посадили.

— А якщо комендант довідається, що в неділю тебе не було вдома?

— На роботі був, — чоловік знизав плечима.

— А ти справді був на роботі?

— А то ж де б мав бути! — однак при останніх словах відвів погляд, і жінка відчула страх.

Тим часом комендант підійшов до мотоцикла, але обминув його й наблизився до машини Мрочеків, протер заболочений номер, швидко записав його до блокнота.

Відвернувся, почувши кроки. Нотаріус Гольдштейн ішов поволі, тримаючи в руці розпухлу папку.

— Тільки-но з роботи? — запитав Желеховський.

— Так, так. З роботи. Контора ж одна на весь повіт, — опустив папку на колесо автомашини, витяг хусточку й витерся. — Все, досить. Незабаром пенсія. Ще рік. Та й, зрештою, вже неохота працювати. Коли він жив, завжди ходили разом на роботу. А в останні дні дорога до міста видається мені значно довшою.

— Так, це сумна історія… — Желеховський відійшов від машини. Гольдштейн підхопив свою папку й рушив поруч нього. — Добре, що я вас знову зустрів. — Капітан затримався коло свого мотоцикла. — Хотів би поговорити, але… не на вулиці. Ввечері, гаразд, якщо вам не важко?

— Ну, що ви! Прошу, хоч зараз! До вечора, — нотаріус зиркнув на годинника, — ще багато часу. Та й, щиро кажучи, від дня смерті Станіслава не знаю, що робити вечорами. Прошу…

Мовчки попрямували вуличкою.

Коли опинилися в просторому кабінеті, що нагадував якесь конторське приміщення, заповнене книжками, нотаріус вказав Желеховському на крісло.

— Вип'єте чарочку, еге ж, пане капітан?

— З приємністю, але, може, іншим разом. Я на мотоциклі, знаєте… Хочу поговорити з вами відверто. На цей раз вже справді йдеться про збереження в абсолютній таємниці нашої розмови.

Гольдштейн розкрив уста, але капітан вів далі:

— Знаю, що ви хочете сказати. Але часом можна проговоритися мимоволі. Отож хочу вас розпитати про одну людину, яка жила тут раніше, відразу ж після визволення. Ви єдиний, з ким можу на цю тему говорити відверто. Людина та була в Порембі першим бургомістром і…