Зарубіжний детектив

— Так, розумію. — Гольдштейн задумливо похитав головою. — Це страшно… — промовив глухо. — Ви знаєте, про що я зараз подумав? Почав перераховувати їх усіх, тих, хто тут, і… шукати, розумієте? — підвищив голос — І нікому раптом не повірив! Нікому! — він зірвався з місця. — Той теж був такий веселий і милий, і щирий з вигляду. Ніхто б і подумати не міг. Як я можу жити тут зараз, якщо кожен, будь-хто з тих, що працювали зі мною з самого початку, може виявитися такою сволотою! Ви певні в цьому, пане капітан? — він знову опустився у крісло.

— Не певен. Але припустимо, що хтось знаходить останки того чоловіка, якнайретельніше сховані. Чи не значить це, що чоловік той вернувся сюди до когось, кому довіряв? Його спільник міг доглядати пораненого, а по його смерті дуже хитро позбувся тіла, щоб не викликати підозри. А через декілька років раптом хтось інший знаходить останки. Знаходить і… гине.

— Гине? — Гольдштейн нахилився до нього. — А ви… ви бачили ті останки?

Желеховський похитав заперечливо головою.

— Ви ж не бачили? Так?

— Одна особа мені сказала, що бачила. Навіть досить докладно описала. Це може бути й неправдою, сфабрикованою, щоб замести сліди. Але може виявитися й правдою, хоч, признатися, все, що я чув, звучало досить фантастично… Поки що певного нічого не знаю. Чи не спробували б ви пригадати, з ким бургомістр-гестаповець підтримував найтісніші стосунки, хто з ним найчастіше бував, і так далі? Спитаємо ще в тих людей.

— Але ж багато з тих, хто прибув сюди з самого початку, вже померли. Як з ними?

— Тих не беріть в рахунок. Якщо молодий Мрочек розповів мені правду, ця людина тут повинна бути й досі. І діяти.

— Мрочек! — знову зірвався з місця Гольдштейн. — Ви думаєте, що Станіслав…

— Буду з вами абсолютно щирим. Суддя Станіслав Мрочек втонув через те, що разом з молоком уранці випив велику дозу наркотика. Його племінник розповідає про це дивні речі. Та, з другого боку, і сам цей племінник досить дивний. Він лікар, добре знається на наркотиках. Крім того, їздив у той день на рибалку в якесь непевне місце, нікого там не бачив, і його ніхто не зустрічав. На додаток, він щось крутить. Хотів мене обдурити, не говорить правди. Чому? Не знаю. Коли б не його дружина, досі б не знав я про той скелет. А вона ледь не загинула сьогодні вранці. Не вміє плавати.

Махнув рукою.

— А може, я просто зайшов далеко? Словом, мало що розумію в цій справі. Тому питаюся вас, чи суддя не міг покінчити самогубством? Відверто кажучи, цей молодий Мрочек мені не подобається. Може, справа з тим гестаповцем постала в його уяві? Але може бути й інакше. Правда може виявитися іншою. Тому мушу шукати допомоги. Саме у вас. Ви живете навпроти Мрочека. Приглядайтесь, будь ласка. Якщо він злочинець, то, на щастя, надто нервовий. Отож може себе чимось видати. Такі, як він, не терплять бездіяльності.

— Що він може зробити?

— Не знаю. Все так заплутано. Як бачите, справа роздвоюється, розходиться у два протилежні боки. Все з'ясується наприкінці. Прийшов я до вас, бо самотужки нездатен вести слідство. Ви приятелювали з суддею, і я вірю, що допоможете мені.