Зарубіжний детектив
- Автор: Эдигей Ежи, Зинкэ Хараламб
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0405-0
- Переводчик: Анатолій Литвиненко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
Книгу складають романи:
ЗІНКЕ ХАРАЛАМБ. Любий мій Шерлок Холмс
КВАШНЕВСЬКИЙ КАЗИМИР. Загибель судді Мрочека
ЕДИГЕЙ ЄЖИ. Ідея в сім мільйонів
Поклав трубку.
— Гольдштейн запрошує нас на вечерю, — сказав Тадеуш. — Хоче заодно й прочитати дядьків заповіт.
— Але ж ми знаємо його зміст, твій дядько писав про це недавно…
— Це так, але одна справа зміст знати, а інша — побачити документ, котрого Гольдштейн мусить нам вручити чи зачитати, — так заведено. А в якій формі це робиться — не знаю. Ніколи не мав справи з заповітами.
— Боже, а я ж, — торкнулася рукою волосся, — навіть не причесана. Думала, вже спатимем…
— Довго не сидітимем там. Та й здається мені, треба все-таки зайти до нього. Це скоротить нам масу справ. Влаштуємо зараз усе, і, може, завтра вранці й виїдем.
— Ти скажеш йому, що завтра виїздимо?!
— Чи скажу? Цілком можливо…
— У такому разі чого б нам не виїхати сьогодні? — стиснула руками скроні. — Голова розколюється…
— Сьогодні? — Він якусь мить постояв, примруживши очі. — Добре! Але це значить, що мусимо все приготувати, перед тим як іти до нього. Яке щастя, що маю достатньо бензину! Чекай, зараз… Ну так, спакуємо речі й одразу віднесемо до машини, а потім відвідаємо Гольдштейна і — в дорогу. Напишемо йому доручення, щоб усім розпоряджався тут. Еге ж?
Гарячково взялися до пакування, безладно запихаючи. речі до валізок. У темряві перенесли їх до машини. Галина повернулася до будинку. Чоловік швидко повкладав пакунки в багажник, затягнув ремінці і рушив услід за нею. Знайшов дружину на кухні. Була дуже бліда, але охайно причесана, навіть губи злегка підвела помадою. Схопилася, коли увійшов:
— Ходімо! Я боялася тут… залишатись наодинці у цьому домі…
— Чого ти так боялася?
— А хоч би тієї людини, що забрала звідси скелет.
— Т-так, — Тадеуш пропустив її поперед себе на темний ґанок, замкнув вхідні двері й поклав ключа до кишені. — Якось не віриться у все це. Ніби спиш і чекаєш, коли сон скінчиться. — Взяв її міцно під руку, й вони попростували до хвіртки. — Невже все це і справді діється?
— І то з нами! — слабко усміхнулась у темряві. — З такими звичайнісінькими людьми, котрі зовсім не шукали пригод…
Тадеуш прочинив хвіртку. Опинилися на вузькій, огорнутій мороком безлюдній алеї. Перейшли її і стали перед хвірткою на протилежному боці. Мрочек підніс було руку до дзвінка, але поки торкнув його, хвіртка відхилилася.
— Будь ласка… — сказав Гольдштейн, пропускаючи молоде подружжя.
15. ТО НЕ ТАК ПРОСТО!
Увійшовши до комендатури, капітан зачинився на ключ у кабінеті, відкрив шафу, вивільнив кілька полиць і обережно розклав на них частки своєї незвичайної ноші. Запалив сигарету й потер чоло рукою. Волосся було ще вогким.
Що ж уранці? Віддасть все це на експертизу. Дізнається, треба гадати, коли цей тип загинув, може, навіть пощастить визначити, за яких обставин у такому сховку пробув стільки років. Але то не були вже питання, які мусив розв'язувати першочергово.
Замкнув шафу, кинув ключ до кишені й перейшов у сусідню кімнату.
— Йду додому, — сказав черговому міліціонерові. — Ще не пізно, певне, до опівнічної години буду читати. Будіть мене лише тоді, коли скоїться щось справді важливе.
— Єсть, шефе!
— На добраніч…
Ніч була парка. Може, знову буде гроза? Запустив мотор і поїхав.
Жив поблизу комісаріату. Мотоцикла поставив перед будинком, в якому на другому поверсі мав кімнату. Світло вже погасили ледь не в усіх вікнах. Люди завчасно вкладалися до сну в маленькому повітовому містечку, де не відбувалося нічого цікавого, опріч шлюбів, хрестин і похоронів. А однак…
Відчинив вхідні двері й поволі став підніматися сходами. На площадці зупинився. Ні, не для того, щоб присвітити, — знав тут кожну сходинку напам'ять і навіть полюбляв іти в темряві. Та й через вікно сходової клітки пробивалося слабке світло з вулиці.
Стояв хвилину нерухомо, тихо дихаючи й беззвучно ворушачи губами. Хитнув головою. Але незрозуміле відчуття, що так зненацька охопило його кілька секунд тому, не щезало. Щось не все тут було гаразд.
Тихо проминув решту сходинок і опинився перед дверима своєї кімнати. Витягнув ключа з кишені.
Що б це було? Щось, почуте сьогодні й незначне. Але кимось сказане, хоч не могло бути сказане. Не могло?..
Знову струснув головою. Увійшов до кімнати й тихо повернув за собою ключа.
Так, це була чиясь фраза. Фраза, висловлена сьогодні. І залишилася вона підсвідомою, близькою, мало не прочитати її можна було. І водночас огорненою мороком. Але хто? Де? Коли?