Зарубіжний детектив

Мотоцикл рушив. «Моторка? А так, звичайно…»

Не виїхав на дорогу, що вела до площі, а звернув ліворуч, у бік маленького рибальського порту.

У невеличкому будиночку коло набережної вже світилося. Желеховський зіскочив з мотоцикла, підійшов, постукав і зайшов, не чекаючи відповіді. Високий юнак, вбраний у розхристану на грудях білу сорочку й джинси, підвів голову:

— Привіт, Янеку! Що тебе принесло?

— Нічна пригода… — Желеховський поклав кашкета на стіл, сів і витяг пачку сигарет. — Запалиш?

Юнак захитав головою:

— Щойно погасив. Яка пригода?

— Я ж сказав — нічна. На морі… — він показав на приладдя для підводного плавання, що лежало на полицях. — Хочеш поплавати зі мною?

Юнак кивнув.

— Навіть не питаєш, про що йдеться?

— Сам скажеш.

— Так… Але це тільки між нами, розумієш?

— Ну звісно. А чого міліція спускається на дно моря? Певно ж, не для того, щоб рух регулювати? Риба й сама знає, куди їй плисти.

— Зрозуміло… — Желеховський зітхнув. — Міліція хоче спуститися на дно моря, щоб дізнатися, чого сьогодні вранці затонула одна моторка… Лежить неглибоко, метрів десять від поверхні.

— Може, краще вдень? — Юнак підвівся, підійшов до полиці й почав збирати своє приладдя. — В десяти метрах від поверхні при сонячному світлі і за спокійної води видно чудово. А поночі можемо заблудитись — це раз, навіть добре знаючи, чого шукаємо. І видимості ніякої — це два.

— Візьмемо ліхтаря.

— Але ж це не денне світло. Ти повинен все зробити вночі?

— Мабуть… — проказав вагаючись. — Власне, це моя вина. Човен затонув вранці, тож я мав досить часу і вдень. Але було багато справ, ну й, зрештою, не хотів би я, щоб хтось нас при цьому побачив.

— Чий то був човен?

— Судді Мрочека, — неохоче відказав Желеховський.

— Гм…

Юнак, сівши, заходився коло балонів з киснем. Капітан мовчав, придивляючись до нього. За кілька хвилин господар підвівся.

— Все нормально. Можемо спускатися. Переодягайтеся.

— Плавки зі мною. — Желеховський зняв мундир і поклав його на ліжку, відстебнув кобуру й почепив її через плече.

— Береш пістолет?

— Він, звичайно, не потрібен, але не хочу його тут залишати. Документи теж заберу.

За хвилину попрямували до маленької моторки, що погойдувалася недалеко від будиночка. Човен рушив.

— Це буде десь навпроти останніх будинків по П'ястівській, якщо дивитися з берега, — сказав тихо капітан.

Юнак кивнув. Вогні містечка віддалялися за їхнім човном.

— Це далеко від берега?

— Кількасот метрів, — капітан вдивлявся в темінь, час від часу озираючись на освітлені прибережні будівлі. — Приблизно отут. Ще метрів п'ятдесят… Глуши, — проказав за мить. — Двигун змовк.

Юнак витяг з-під сидіння сталевий якір:

— Ти правий. Тут буде метрів з десять. Кинемо якір, щоб човен не відплив від нас далеко.

Одягли апарати, ще раз перевірили балони з киснем.